3.2. політичні дискусії

3.2.1. Німеччина та Україна: близькість підходів

 до глобальних екологічних викликів

 

Вітальне слово ректора Українського державного лісоте­х­нічного університету з нагоди вручення пану Г.Колю диплома доктора Honoris Causa

Вельмишановний пане Коль!

Вельмишановний пане Посол України!

Вельмишановні пані і панове!

Рішенням Вченої ради Українського державного лісотех­нічного університету (м. Львів) від 24 квітня 1999 року пану Гельмуту Колю присвоєно почесне звання доктора Honoris Causa за видатний внесок у поглиблення міждержавних стосунків між Німеччиною та Україною, підтримання екологічної освіти і науки, реалізацію принципу сталого розвитку та захисту  природного життєвого довкілля.

Дозвольте запевнити Вас у щирості вибору Вашої кандидатури для присвоєння почесного доктора. Цей вибір свідчить про Ваш високий політичний авторитет у світі і Ваші великі потенційні можливості долучитися до справи збереження життя на Землі і сталого розвитку цивілізації.

Для мене великою честю і приємністю є вручити Вам диплом доктора Honoris Causa нашого екологічно орієнтованого університету.

Дозвольте також вручити Вам цей сувенір – емблему Міжнародного союзу лісових дослідницьких організацій, яка символізує наші сподівання на озеленення планети.

Шановні пані і панове!

Сподіваюся, Ви розумієте, чому ми приїхали з України, щоб вручити цю почесну університетську відзнаку видатному політикові сучасності, доктору    п. Г. Колю на його батьківщині. Зазвичай, такі церемонії відбуваються безпо­се­редньо в універси­тетах. Ми порушили цю традицію з особливої поваги до  п. Гельму­та Коля, який усією своєю діяльністю утверджував ідеали добра, миру, гуманізму і збереження довкілля.

Про це яскраво свідчить, шановний пане Коль, і Ваш виступ на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+5”) у 1997 р. та спільна ініціатива глав держав і урядів Бразилії, Німеччини, Сінгапуру та Південної Африки, у якій, крім іншого,  важливе місце відводилося проблемі збереження лісів планети, у тім числі розробці глобальної конвенції щодо лісів.

На моє глибоке переконання, потрібно зробити все можливе, щоб ця ініціатива знайшла продовження на наступній спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+10”) у 2002 році із залу­ченням до неї більшості держав, у тому числі постчорнобильської України.

Як член Офіційної делегації України на 19-й спеціальній сесії ГА ООН в 1997р., я мав щастя особисто слухати Ваш виступ на цій сесії. Він справив на мене глибоке враження.

Ви наголошували, що наприкінці ХХ століття людству надаються епохальні шанси, про які ще недавно не можна було і мріяти. Кінець конфлікту між Сходом і Заходом значно наблизив нас до миру у світі. Водночас зросло усвідомлення того, що збереження Всесвіту так само належить до великих завдань спільноти народів, як і безпека миру. Доленосне питання – якнайдовше зберегти природні життєві умови та ресурси планети – повинно чітко і незмінно   стояти на порядку денному ООН.

Ви запропонували в короткі строки радикально реформу­вати і посилити екологічну програму ООН таким чином, щоб вона змогла взяти на себе функцію міжнародної “екологічної совісті”, а в середньостроковий термін – заснувати верховну організацію ООН з питань довкілля і відобразити мету світового екологічного партнерства у Статуті ООН.

Ці Ваші пропозиції є дуже близькими і зрозумілими нам, оскільки вони тісно корелюють з ініціативою Президента України п. Леоніда Кучми на тій же 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+5”) у 1997 р. про створення глобального міжнародного правового акта екологічної безпеки планети. Готуючись до наступної спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+10”) у 2002 році, ми в Україні працюємо над підготовкою концепції Екологічної Конституції Землі.

Необхідність створення Екологічної Конституції Землі випли­ває з погіршення регіональної та глобальної екологічної ситуації, виснаження природних ресурсів, зниження якості довкілля, зростання бідності. У свою чергу, це зумовлено, крім іншого, відсутністю міжнародних документів обов’язкової юри­дич­ної сили, на основі яких можна було б запобігати цим негативним явищам. Новим підтвердженням такої необхідності є нещодавні катастрофічні повені в Англії, Італії, Франції, Швей­царії, які трапились майже водночас, та інші великі і малі екологічні катастрофи.

Екологічна Конституція Землі сприяла б забезпеченню превентивного захисту життєвого довкілля та здоров’я людини і величезній економії коштів за рахунок попередження негативних екологічних ефектів замість нинішніх грандіозних витрат на ліквідацію наслідків антиекологічної діяльності людини.

Для контролю за дотриманням вимог Екологічної Консти­туції Землі постане необхідним реформування системи ООН шляхом створення Ради Екологічної Безпеки, Міжнарод­ного Екологічного Суду, Міжнародної Екологічної Поліції, Між­народного Екологічного Банку. Рішення Ради Екологічної Безпе­ки та Міжнародного Екологічного Суду повинні мати обов’яз­кову юридичну силу для всіх країн світу, подібно до рішень нинішніх Ради Безпеки та Міжнародного Суду ООН.

 Для реалізації вищезгаданих глобальних екологічних ні­мець­ко-українських ініціатив була б дуже важливою наша кон­струк­тивна співпраця з німецькими вченими. Підтримка полі­ти­ків  та  спільні зусилля вчених допоможуть змінити світ на краще. Впевнений, що ми знайдемо порозуміння і точки співпраці.

Якби запро­поновану Вами, шановний пане Гельмут Коль, на 19-й спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+5”) у 1997 р. спільну ініціативу чотирьох країн з різних континентів вдалося поєднати з нашими намаганнями запропонувати світовій спільноті проект Екологічної Конституції Землі, ми могли б досягти вражаючих успіхів на наступній спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН (“Ріо+10”) у 2002 році.

Шановний пане Коль!

Ми добре знаємо, що Ви є другом і прихильником України. Про це свідчить і Ваш вітальний лист з нагоди 125-річного ювілею нашого університету. Ми, представники України, є також Вашими щирими друзями і прихильниками. Ми високо цінуємо те, що Ви зробили для об’єднання Німеччини, для миру та екологічної безпеки Європи і всього світу.

Відомий німецький мандрівник, географ і письменник Іоганн Георг Коль у  ХІХ столітті  побував на Україні і в своїх працях описав її природу, економіку, історію і культуру. Ми сподіваємося, що Гельмут Коль також ще побуває на Україні, уже у ХХІ столітті, і виступить з лекцією у нашому університеті у ново­збудованому конференц-залі, який матиме вигляд цієї статуетки з гутного скла.

Така лекція стала б незабутньою подією для студентів не лише нашого, але й інших  університетів Львова.  Особливо  це було б цікаво для  студентів та молодих викладачів нашого університету, які  проходили  тривале стажування в університетах Німеччини, Бельгії та Італії в рамках спільного європейського проекту “Економіка довкілля та природних ресурсів”. Проект з обсягом фінансування близько двох мільйонів марок виконувався за програмою TEMPUS-TACIS протягом чотирьох років. Голов­ним координатором проекту виступав університет м. Фрайбурга. Результатом спільної роботи нашого та західноєвропейських університетів стало запровадження у минулому році в Україні нової спеціальності  “економіст-еколог”, покликаної формувати нове екологічне мислення.

Ваша Екселенціє!

Хочу передати Вам найкращі побажання і привітання від студентів і співробітників Українського державного лісотех­нічного університету, а також вручити вітального листа від Міністра освіти і науки України п. Василя Кременя з нагоди вручення Вам диплома Honoris Causa.

Дякую за увагу.

Берлін, 4 грудня 2000 р.

(Graphisches Zentrum Bodige und Partner GmbH, Mainz, 2001, s. 16-21 )

 

3.2.2. Погляд світового політика на екологічні проблеми

Високоповажні панове ректори!

Вельмишановні панове декани!

Пані і панове професори!

Ваші Екселенції!

Дорогі колеги!

Вельмишановні пані і панове!

Дорогий пане Досс!

Перш за все, дозвольте мені, пане Ректоре, щиро подякувати Вам за високу честь, яку я отримав – присвоєння мені звання Почесного Доктора Українського державного лісотехнічного університету у місті Львові. Я дуже високо ціную цю особливу нагороду.

Хто вислухав Ваш виступ, Ваші слова, а також те, що відчувалося між рядками, почув як і я, яку велику симпатію та прихильність Ви відчуваєте до мене. Це для мене велика радість. Ваш палкий виступ на тему екології та Ваші спогади про нашу зустріч під час сесії Генеральної Асамблеї ООН порадували мене. Я маю таке враження, що тепер дуже вчасно, у всьому світі, але особливо у Німеччині і Європі, потрібно ще більше робити для збереження довкілля. Наше покоління не повинно допустити, щоб скарбниця природи і надалі знищувалась.

Уявлення, нібито дозволено робити все, що може бути зробленим, дуже часто заводить у глухий кут. Особливо останні дні стали, принаймні для мене, повчальними!

Люди втрутилися у природу, можна сказати принципово, “устряли у справу” Бога, бо тварини, які були створені для того, щоб стояти на лузі та їсти траву, раптом стали м’ясожерними.

Дуже живими  у моїй пам'яті залишилися спогади про одну нічну дискусію з Маргарет Тетчер. Це було близько 12 років тому. Саме це питання і було спірним. Тоді я запитав її: Чи усвідомлюємо ми, що ж буде, коли ми змінимо таким чином те, що було створене Богом?

Сьогодні, ми платимо за це дорогою ціною. Ми мусимо платити страхом людей перед життям, втратою життя, страхами, які сильно руйнують якість життя. Цей приклад є дуже виразним. Ви могли би навести це як додатковий доказ того, що зараз ми досягли такої межі, за якою потрібне послідовне збереження скарбниці природи.

Я постійно домагався цього, перебуваючи на посаді канцлера. Мене зображали старомодним, багато хто й не помітив, що я перед міжнародною спільнотою виступав проти китобійного промислу. Я міг би навести Вам багато таких прикладів.

Хто несе політичну відповідальність у конкретній ситуації, повинен займатися цією темою з щирим захопленням і палкістю. Ви торкнулися теми Ради Екологічної Безпеки, а саме, у наступному десятилітті, точніше у наступних десятиліттях, праця ООН у цій царині стане ще важливішою і ефективнішою, ніж останніми роками.

У цьому відношенні я особливо щиро дякую Вам за те, що Ви використовуєте цю форму вшанування, щоб звернути увагу на моє особливе зацікавлення та мій особливий життєвий досвід у захисті довкілля. Те, що  цей  голос пролунав з України, є для мене, німця, який був тоді Федеральним канцлером і пережив дні Чорнобиля, загалом особливо знаменна вість. За це я щиро дякую Вам, а також відповідальним особам Вашого університету, всім тим, хто сприяв цьому вшануванню.

Особливою приємністю стала для мене, зокрема, і сьогод­нішня зустріч з Вами саме у цьому будинку у Берліні. За це я щиро вдячний передусім Вам, пане Досс.

Ми знаходимося з Вами в такому місці, де особливо відчувається присутність європейської і німецької історії.

Мені хотілося б звернути увагу гостей, які приїхали сюди здалеку, що ми з Вами знаходимося тут у колишньому Східному Берліні. Декілька метрів звідси була розташована Стіна. За декілька кроків звідси, аж до 1989 р., людей розстрілювали і вбивали за те, що вони хотіли перетнути річку Шпреє і перейти з однієї частини міста у другу, у центрі Німеччини.

Здається, що ми бачимо сон, бо у 2000 році представники Львівського державного університету змогли просто на автомо­бі­лі приїхати сюди до Берліну. Ви вручаєте мені диплом Почесного Доктора як вільні громадяни у вільній частині нашого світу. Декілька років тому я не міг би уявити собі, що доживу до цього.

Перший раз у своєму житті мені довелося побувати у Радянському Союзі на початку 70-х років. Саме тоді я був обраний головою партії і отримав запрошення до Києва. Я ніколи не забуду мої хвилювання тоді. І Ви можете зі своїх власних спогадів зробити висновок, який великий крок зроблено до нашої сьогоднішньої зустрічі у Берліні.

Коли я все це пригадую, то вважаю, що коли б мені хтось тоді казав, що ще у цьому моєму житті я зустрінуся у вільному Берліні, в об'єднаній Німеччині з Вами, представниками неза­лежної України, для вручення мені диплома Почесного Доктора, то не повірив би.

Я кажу Вам це для того, щоб Ви узяли це послання з собою додому, у Вашу країну, яка з надзвичайними труднощами шукає зараз шлях у майбутнє. Я цілком впевнений у тому, що Ви знайдете цей шлях і досягнете успіхів.

Останніми роками та десятиріччями я дуже часто зустрічав­ся з культурним песимізмом, з такою точкою зору: “Все одно нічого не вийде”. В багатьох випадках це було спростованим, якщо цього тільки дуже хотілось. Мрійницьке бачення свободи і миру завжди було тим, що керувало нами. Почесне звання доктора зі Львова є також частиною цього мрійницького бачення.

Я обіцяю Вам, якщо складатимуться сприятливі обставини і якщо мені дозволить мій стан здоров'я, то я із задоволенням прочитаю у Вас належну до цього вшанування лекцію. Не в останню чергу я хотів би зробити це також тому, що мене цікавить Ваше місто. Як мені відомо, Львів є старим містом, з ансамблем будинків, споруджених у XVIII-XIX століттях. Це будинки, в яких відчувається щось від спільної великої європейської традиції. Історія цього міста віддзеркалюється у літературі і мистецтві, зокрема на фотографіях. Багато хто залишив у ній свої сліди. Згадуються книги Йозефа Рота. Я дуже добре усвідомлюю їхню цінність. Тільки тепер я дізнався, що він народився неподалік від Львова і навчався у Вашому універси­теті.

Все це свідчить про те, що Ваше місто завжди, протягом багатьох століть, уособлювало різноманітність та відкритість життя.

Попри те, що існували також етнічні та релігійні протилеж­ності, які породжували напруження та конфлікти. Це є, не в останню чергу, прикрим досвідом останнього століття.

Мені хотілось би також додати, хто бачить перед собою Україну, у того стоять перед очима також церкви, передусім традиційні дерев'яні церкви. Це є ознакою великої християнської традиції, яка формувала країну і людей крізь століття. Під час переговорів, стосовно Амстердамського Договору я виступав за те, щоб в його тексті згадувались би також християнські церкви. Тоді це переконання не отримало більшості. Тому я заявив, що без цього доповнення я не дам своєї згоди на Договір. Врешті-решт текст Договору був схвалений з таким доповненням. Зв’язу­ючими джерелами європейської ідеї є християнське розуміння людей, є культурні корені в античності та християнстві, в гуманізмі та просвітництві. Якщо усунути одну з цих складових частин, то Ви вже не будете мати той самий Захід, який сформував Європу, і, не в останню чергу, також Вашу державу, Україну.

Відносини  між Німеччиною та Україною сягають у далеке минуле. Протягом багатьох століть це були дружні відносини. В ті часи існував звичай робити політику через одруження. Внучка Отто Великого була видана заміж у Київське князівство. Існували, зрозуміло, і стосунки між німецькими університетами та київськими науковцями. Наприклад, зв’язки студентів з Вашої батьківщини з університетами у Кельні та Віттенберзі є дуже давніми, вони існували ще до Першої світової війни. Під час Першої світової війни було все ще можливо придбати собі на пероні в Бонні квиток на потяг, поїхати до Кракова чи до якогось італійського університету і вчитися там без особливих документів.

Ми маємо всі підстави надіятися, що зв’язки між німецькими та українськими університетами, також і Вашим університетом, розвиватимуться і надалі. Я зі свого боку із задоволенням буду підтримувати це всюди, де тільки буде можливим. Ми опиралися, зокрема, на ці стосунки у 1991 р. У зв’язку з цим особливо чітко виявилося, що у сутності універси­тетів та у формуванні студентів полягала вирішальна передумова для політичного і культурного самоствердження незалежності України.

Ми, німці, могли святкувати десять років тому об’єднання Німеччини. В той же час, ми також тоді раділи з Україною та за неї. Сьогодні ми можемо констатувати, що незалежна Україна є виграшем для міжнародної спільноти.

Я ще доповню, і це я казав не лише в Києві, а також і в Москві, що для миру і свободи у всій Європі в ширшому значенні цього слова, а також, не в останню чергу і для Центральної і Південно-Східної Європи, вирішальною передумовою є повна незалежність України. Таким чином, Україна посідає сьогодні своє постійне місце у Європі. Ми, особливо німці, повинні робити все для того, щоб це місце великої європейської держави було і залишалось видимим для кожного. А саме, щоб укладались угоди, які би діяли та яких би дотримувались також у майбутньому.

Я висловлюю це відверто: добрі, дружні стосунки з Моск­вою та з Україною мають, на мою думку, вирішальне значення. Ми, німці, маємо потребу в обох.

З 1991 р. ви зробили далекосяжні кроки у напрямі до демократично влаштованої правової держави з вільною ринковою економікою. Сьогодні ви є членом Ради Європи. Вас пов’язує з Європейським Союзом Угода про партнерство і співробітництво. Ви є учасником  організації “Партнерство заради миру”, а Хартія про партнерство між НАТО та Україною від 1997 р., у розробленні якої я також брав участь, ще далі розвинула ці стосунки. Участь українських військових у забезпеченні миру у Боснії стала для багато кого незвичайним, але дуже важливим сигналом. Цим ви взяли на себе відповідальність за мирний процес в колишній Югославії. Особливо я вітаю те, що президент Кучма знову підкреслює, що Україна бажає взяти участь у забезпеченні європейської безпеки. Суть європейської ідеї поля­гає у забезпеченні миру і свободи. І ми повинні щиро запро­шувати  всіх, хто хоче допомогти нам у розбудові мирного устрою і свободи.

Якщо ми бажаємо спілкуватися один з одним чесно, то потрібно сказати кілька слів стосовно недавнього минулого, бо Ви тут знаходитесь у цьому будинку, на цьому місці посередині Берліну, недалеко від колишнього центру влади, також і націонал-соціалістів. Для мене є дуже важливим, щоб моє покоління - а коли закінчилась війна, мені було 15 років - невтомно передавало б, із покоління в покоління, нашим онукам і дітям правду про те, що було вчинене тоді від німецького імені. Руками німців було зроблено багато лиха людям України, а також Вашому місту Львову. Пам’ятник у Бабиному Яру, а я бував там, є знаком страждання і болю, знаком безглуздя війни. Нам хотілось би підтримувати пам’ять про це. Ми хочемо цю пам’ять передати наступним поколінням, студентам у Вас вдома, чи тут у Берліні.

Життєвий досвід цього століття, яке вже закінчилося, означає, що ми повинні забезпечити  тривалість свободи і миру в Європі. І це значить для нас, німців, що ми повинні зробити свій внесок до цього і допомогти  вам у процесі зближення між вашою країною та Європейським Союзом.

Україна є членом європейської сім’ї. Київ та Львів  нале­жать до європейських міст, як і всі великі міста Європейського Союзу. Ви в Україні протягом десятиліть поділяли долю Європи. Ви були прикордонною країною і одночасно серединою. Вас оточували сильні сусіди і протягом тривалого часу ви були неспроможні належати самі собі. Сьогодні ніхто не ставить під сумнів вашу територіальну недоторканість. У майбутньому устрої Євро­пи стабільні, визнані кордони, а також широкий захист меншин, тісно пов’язані одне з одним.

Україна є у державно-правовому відношенні молодою державою. Процес виникнення вашої нації тривав багато століть. Шлях реформ, на який ви стали у 1991 р., безсумнівно не є легким. Деякі люди, оцінюючи розвиток держав Центральної та Південно-Східної Європи від комунізму до свободи, з певною пихатістю забувають про те, яким  надзвичайно складним є це завдання.

Для нас, німців, завжди корисно досить скромно згадати про те, які труднощі виникають у нас у об’єднаній Німеччині. При іншому співвідношенні між Федеративною Республікою та 17 мільйонами громадян з НДР, які приєдналися до об’єднаних німців, у нас виникають труднощі знайти спільну мову один з одним та зрозуміти, що при всьому бажанні багато чого не можна зробити за один день.

Тому мені так хочеться вам допомогти. Здебільшого ви самі повинні будете робити все. Але для цього потрібно, щоб ваш шлях супроводжувався великою симпатією. А симпатія повинна охоплювати також вміння терпеливо відноситися до цілком інших обставин.

Ми мали багато дискусій. Це були дискусії з славетними професорами з Гарварду, які давали поради Україні і Росії. Але одна справа сидіти на семінарі в Гарварді і зовсім інша справа керувати надзвичайними політичними перетвореннями у Києві чи  Москві.

Тому я повторюю ще раз, що на мою думку це завдання саме німців. Ви можете також сказати, це обов’язок німців - робити все потрібне для досягнення такої мети як мир і свобода, а також щоб допомогти Україні на її нелегкому шляху реформ.

Наша спільна мета полягає в тому, щоб такі спільні для нас цінності, як особиста свобода, політична свобода, верховенство права, на яких ґрунтується справжня демократія, зоставалися дійсними також у майбутньому.

Той, хто тепер допомагає вашій державі, Україні, на її нелегкому шляху у майбутнє, повинен знати, що це є найкраща інвестиція у наше власне майбутнє.

І це залежить від людей як у вашій країні, так і в нашій, чи стане щойно почате століття століттям миру, свободи, співпраці, дружби. Це є те побажання, яке  для мене тісно пов’язане з радістю від об’єднання Німеччини, з подоланням розколу Європи, зі створенням незалежності та з набуттям незалежності Україною десять років тому.

Початок нового століття у цьому році, навіть нового тисячоліття, дає єдиний у своєму роді шанс, після всіх страждань та лих, пережитих в останньому столітті, побудувати новий, справедливий та мирний лад в Європі.

І мені хотілось би, пане Ректоре, передати Вам це моє побажання з собою додому, і, передусім, Вашим студентам.

Бо студенти, це люди молодого віку, їм всього 20 чи 25 років. Можна припустити, що вони доживуть до середини цього століття, до 2050 року. Вони житимуть у світі із новими вимірами. Якщо вони розумні і пильно придивляються до світу, то зможуть тонко відчути, чи ми дійсно належно поводимося із скарбницею природи, щоб зберегти її ще й для наших дітей.

Майбутнє молодих студентів університету Львова не буде легким, для того щоб це знати, не треба бути спеціалістом. Але мені хотілось би просто запевнити молодих студенток і студентів в тому, що у них є такий шанс, якого до того ще не було у жодного покоління за останні 150 чи 200 років. Ви є першим поколінням, яке, як ми можемо судити, більше не повинно буде воювати. Якщо ви зможете це усвідомити, важливо, на тлі історії Львова під час останніх двох світових війн та наслідків диктатур, незалежно якого кольору, червоного чи коричневого, то це вже буде чудова справа. Ви можете разом співпрацювати, а ми повинні підбадьорювати вас, щоб ви й далі долали кордони у нашому спільному домі, щоб ми й надалі спільними зусиллями розбудовували Європу.

Ми вже подолали дуже довгий шлях. Я був свідком тривалого відрізку часу. Коли я став Федеральним канцлером, газети найчастіше вживали слово “Євро-склероз”. Поняття прикрої хвороби пов’язувалося з поняттям Європи. Жодна людина не говорить сьогодні більше про “Євро-склероз”. І рік за роком ми просувалися крок за кроком вперед. Завжди я читав та чув, як усі в один голос запевняли, це не може функціонувати —не функціонуватиме, з цього нічого не вийде. Історія моєї власної країни містить протягом останніх 50-ти років багато прикладів того, що все було навпаки.

Побажання, яке я хотів би передати звідси у Ваш університет, таке: скажіть молодим людям, що вони мусять “високо засукувати  рукави”. Вони повинні знати, якщо  вони хочуть майбутнього, то матимуть його. Потрібно підбадьорювати Ваших молодих земляків, щоб вони виходили за межі кордонів. Вони повинні прямувати в Європу, і саме в Європу, щоб подати руку своїм європейським сусідам і разом працювати над майбутнім Європи.

Я бажаю Вам, пане Ректоре, Вашому університету та всім, хто знаходиться там, хто працює там як викладач, доцент, студент, багато щастя та благословення Господнього на цьому шляху. Я дякую сердечно за високу честь, яку Ви мені виявили сьогодні.

 

(Гельмут Коль. Промова на урочистому врученні диплома Почесного Доктора.  Берлін, 4 грудня 2000 р. Graphisches Zentrum Bodige und Partner GmbH, Mainz, 2001, s.s. 24-36 ).