3.1.5. The economy in transition ecologization as actual problem of present-day

Dr. Myhailo Gladiy [1]

 

The problem of national economy ecologization is considered within context of International Legal Act of Earth Ecological Safety creation. Is stressed the necessity of ecological imperative including into all levels of economy mechanism, that allow to make faster an economic reforms on the basis of sustainable development.

On the basis of Sustainable development concept, which was accepted by all countries-members of UNO at 1992 in Rio-de-Janeiro, there is an Ecological-Economic Doctrine about community of ecological (natural) and economic (economic) systems. In particular, on this Doctrine's postulates the viable economic policy of every country should be grounded on.

If to talk about contemporary Ukraine with its economy in transition, it has to be noted that in conditions of market economy the State is not obliged to pay from budget compensatory payments for destructive environmental activities of enterprises.

It has to be kept in mind by all national industry structures, including private and, moreover, by ones with foreign investments. We  have to reduce export of round wood and other raw materials, that allow to increase employment and to raise effectiveness of international economic activities.

The task is in the strict conformation to ecological requirements directly in production-economic activity in the aim not to spend redundant financial sources for paying off  its negative environmental effects.   

Economy “ecologization” is urgent precondition for environment preventive protection, factor for costs saving for nature protection and considerable loses prevention in consequence of environment degradation and natural resources exhaustion.

Economy ecologization would allow to avoid serious loses on liquidation the consequences of quite often nowadays extreme ecological situations results, such as flood, land slides, redundant environmental pollution etc. Ecological-economic approaches for production results evaluation both at industry and in agricultural sector of economy finally allow to come over poverty and to maintain adequate level of people life.  

The important truth is that if humanity really efforts to reach sustainable development, that is foreseen by adopted in Rio-de-Janeiro “Agenda 2000”, then it has to reject traditional economic mentality of XX century and go up on higher level of new ecological-economic thinking.     

Sustainable development principles could be realized only by environmental economists and specialists from all other fields of knowledge with environmentally friendly thinking.

At Lviv high education institutions and scientific-research institutes the strong ecological-economic school was formed. Lviv scientists have profound experience which could be shared with foreign colleagues. It is especially important today, when the preparation for Earth Summit “Rio+10” is going on, which will take place in 2002 at South Africa.

Today all countries of the world are doing analysis and evaluation of the progress achieved in the aspect of sustainable development during 10 years from time of UNO Conference on environment and development “Rio-92” to  bring the existing problems for open discussion on Earth Summit “Rio-92”.

Ukraine is paying significant attention to problems of sustainable development.

President of Ukraine L.D. Kuchma, being a prime-Minister, was writing, that “Economic reform and structure reconstruction of national economy will correspond with people interests only when an effective ecological policy takes place.

I this case the economy ecologization can’t be compressed to some measures of pollution restriction… Air, water, soil, other values of our Earth it is necessary to consider as national economic resources, which are used in production process and have some value, which should be reimburse in proper way.

Only under such approach the policy of economy structural reconstruction will be oriented towards complex criteria of production ecological-economic effectiveness, which will maintain sustain reduction of energetic and resource  consumption per unit of gross national product or national revenue.

Thus, ecological imperatives should be included into all levels of new economic mechanism and system of management decisions adoption”. (See “Robitnycha gazeta”, 1993, February,12).

During speech on special session of UNO General Assembly in 1997 (Earth Summit “Rio+5”) Kuchma L.D. stressed: “ecological element of national security becomes one of dominating features of internal and external policy of Ukrainian State.     

According to this we direct our endeavors toward real integration of nature protection policy into social-economic development strategy (See “Urjadovyy Kur’yer”, 1997, June 26). In this speech President of Ukraine declared the necessity to “… begin the elaboration of Global International Legal Act, which aim to guarantee ecological safety of all countries of the world. It has to be such Act, which will determine allowable norms of environmental behavior of all states for nation survival and prosperity in XXI century”. President of Ukraine has returned to this idea again in “Appeal on the occasion of Chernobyl Nuclear Power Station closure, December 15, 2000”.

Among problems which were considered at International Scientific Conference “Ecological-Economic Doctrine: Origins, Problems, Perspective” in Lviv, September 20-22, 2001 this aspect was considered and was announced a support of President’ idea concerning creation of Earth Ecological Constitution and control bodies.

Only under strong support from international community this issue could be included into Agenda of Earth Summit “Rio+10” in 2002.

On the basis of mentioned above we can make a conclusion, that economy ecologization is one of the important factors for Ukraine transition towards sustainable development.

 

3.1.6. В ім’я збереження життя на Землі

Юрій Туниця, Тарас Туниця,

В’ячеслав Войнаровський, Святослав Краєвський

 

На дев’ятнадцятій спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН у червні 1997 року, яка була присвячена огляду та оцінці п’ятирічного періоду здійснення “Порядку денного на XXI століття”, тобто під час виконання рішень відомої конференції ООН з проблем довкілля і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Президент України Леонід Кучма виступив з винятково важ­ливою ініціативою, яка заслуговує на глибоке фахове опрацю­вання і публічні дискусії.

Процитуємо дослівно слова Президента: “Наша сесія засвідчує, що людство на порозі третього тисячоліття сповнене розуміння біосферних масштабів своєї діяльності. Понад сімдесят років тому наш великий співвітчизник, родоначальник науки про біосферу Землі Володимир Вернадський сказав: людство стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і працею постає питання про перебудову біосфери в інтересах людства як єдиного цілого, що вільно мислить.

Ми надто довго йшли до усвідомлення цієї істини. Майбутнє наших дітей залежить від здатності її розуміти, а насамперед — діяти адекватно.

Тому вже сьогодні слід починати роз­роблення глобального міжнародно-пра­вового акта, покликаного гарантувати екологічну безпеку всіх країн світу. Такого акта, який визначав би допустимі норми екологічної поведінки усіх держав в інтересах виживання й процвітання цивілізації у XXI столітті”.

Пропозиція Президента України про розроблення глобаль­ного міжнародно-правового акта екологічної безпеки знайшла відобра­ження у вітчизняних та зару­біжних засобах масової інформації і була поглиблена у звіті офіційної делегації України про проведену нею роботу на XIX спеціальній сесії ГА ООН. На основі звіту Офіційної делегації відповідним міністерствам та відомс­твам було дано доручення Адмініст­рації Президента та Кабінету Мініс­трів України про фахове опрацювання даної ініціативи з метою її майбут­нього представлення до розгляду на черговій сесії ГА ООН.

На виконання цих доручень Мініс­терством охорони навко­лиш­нього природного середовища та ядерної безпеки (Мін­екобезпеки) та МЗС України спільно з Міністерством зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі (МЗЕЗ) та установами Націо­нальної академії наук було проведено міжвідомчі фахові наради.

Учасники нарад констатували важливість закріплення за Україною пріоритету держави, яка першою заявила про необхід­ність розроблення такого документа. Водночас відзна­чалося, що неофіційні консультації з делегаціями деяких країн-членів ООН засвідчили їх стримане став­лення до ідеї прийняття у най­ближчому майбутньому глобального правового акта екологічної безпеки планети.

Висловлювались також сумніви у швидкому успіху ідеї у зв’язку з тим, що Україна не приєдналася до деяких міжнародних конвенцій у природо­охоронній сфері і несповна виконує вимоги ряду підписаних нею міжна­родних угод. Тому поставало питан­ня, чи маємо загалом моральне право виступати з ініціативою створення глобального юридичного документа.

На перший погляд, це дійсно сер­йозний контраргумент. Але вдума­ємося глибше в його суть. Наша дер­жава не завжди дотримується окре­мих міжнародних екологічних вимог не тому, що ігнорує їх, а швидше з причин, породжених тимчасовою економічною кризою. При цьому не можна не враховувати тягар Чорно­бильської катастрофи, яка трапилася не з нашої вини і зробила Україну унікальною зоною планетарного екологічного лиха. Крім того, сама лише добровільна відмова України від ядерної зброї за своєю полі­тичною та екологічною значимістю багатократно перевершує тимчасове невиконання деяких міжна­род­них природоохоронних угод.

На фоні цих безпрецедентних історичних фактів українській дип­ломатії слід рішуче позбуватися комплексу меншовартості, перехо­дити у міжнародних відносинах від оборонної до наступальної тактики і стратегії. Саме Україна має най­більше моральне право відігравати в міжнародній спільноті роль актив­ного ініціатора та лобіста всіх між­народних правових актів у дусі РІО-92, а згодом бути першою серед тих, хто використовуватиме пов’язані з цим переваги та блага.

Перехід до практичної реалізації ініціативи Президента України, на думку представників Мінекобезпеки, потребує пев­ного часу, потрібного, з одного боку, для поступової гар­монізації українського законодавства з європейським, що має створити необхідне підґрунтя для забезпе­чення виконання Україною вимог міжнародних природоохоронних договорів, а з іншого боку - для розуміння більшістю країн світу необхідності розроблення такого міжна­родного юридичного документа.

З цим можна погодитися. Для розуміння необхідності створення такого неординарного документа як Екологічна Конституція Землі (саме так можна було б назвати його) дійсно потрібен час. Але очевидним є й те, що часу для зволікань немає. Тому потрібно задіяти якомога ширші кола науковців, особливо вільної від стереотипів молоді, для належного фахового опрацювання цієї ініціативи та її якнайшвидшого просування через дипломатичні канали до розгляду в ООН.

На останній міжвідомчій нараді з цього питання, яка відбулася 3 липня 1998 року в МЗС України, було прийнято рішення про доцільність підготовки пояснювальної записки та обґрунтованого проекту концепції Екологічної Конституції Землі з наступним широким обговоренням такого проекту.

Для детального розроблення одного з альтернативних проектів концепції ЕКЗ та пояснювальної записки до нього можна було б залучити Між­народний інститут-асоціацію регіо­нальних екологічних проблем (МІАРЕП), який створено у 1991 році при Львівському державному університеті ім. І. Франка на основі Установчого договору, укладеного повноважними представни­ками університетів та ін­ших наукових установ України, Біло­русі, Болгарії, Польщі, Румунії, Сло­ваччини, США, Угорщини, ФРН, Фран­ції та Чехії. Він має статус неуря­дового міжнародного об’єднання з правом учасника зовнішньоеконо­мічної діяльності.

МІАРЕП є відкритою науковою структурою, до якої можуть добровільно вступати наукові установи та вищі навчальні заклади будь-якої країни світу. Інститут-асоціація працює шляхом ство­рення тимчасових твор­чих колективів з мінімальною кількістю штатних, переважно адміністративних співробітників, які органі­зо­вують комплексні наукові дослідження та екологічні експер­тизи. Чисельність і фахова спрямованість колективів залежать від обсягів замовлень на виконання тих чи інших досліджень та характеру роботи, яка виконується. У творчому колективі МІАРЕП працю­ють, залежно від потреб, фахівці різ­них галузей знань – біологи, екологи, економісти, географи, геологи, гід­рологи, ґрунтознавці, юристи, хіміки, фізики, математики, технологи, ме­дики та ін. Співробітником МІАРЕП, згідно з його Статутом, може бути фахівець з будь-якої країни світу, залиша­ючись працівником своєї установи.

Отже, МІАРЕП спроможний роз­робити варіант концепції ЕКЗ силами не лише українських вчених, але й міжнародного авторського колективу, що, без сумніву, прискорило б час просування ініціативи Президента України до розгляду в ООН.

Ми впевнені в тому, що людство, яке сьогодні стало воістину потужною геологічною силою, має водночас достатньо потужний інтелектуальний арсенал, щоб переступити поріг третього тисячоліття з основним пра­вовим документом, який забез­печував би його виживання і роз­виток.

Аналіз загальної еколого-економічної ситуації за період від Конфе­ренції ООН у Стокгольмі 1972 року до Конференції “Ріо-92” і XIX спецсесії ГА ООН (1997 р.) засвідчує, що без глобаль­но­го документа обов’язко­вої юридичної сили не будуть викону­ватися життєво важливі вимо­ги Агенди-21, Ріо-Декларації, XIX спецсесії ГА ООН та інших міжна­родно визнаних документів з питань захисту довкілля і сталого розвитку. Отже, рано чи пізно світове співто­вариство мусить приступити до роз­роблення Еколо­гічної Конституції Землі.

Таким чином, йдеться про ство­рення спільного для всіх без винятку країн світу Закону збереження життя на Землі. Закону, який, не загро­жуючи суверенітету жодної країни, її політичному устрою, національним інтересам, водночас забезпечував би кожній країні зокрема, і світовому співтовариству в цілому еколо­гічну безпеку, нормальні для життя і ста­лого розвитку екологічні умови як для нинішнього, так і для майбутніх по­колінь.

Треба виходити з того, що з проб­лем охорони природного життєвого довкілля прийнято багато міжна­родних конвенцій, угод та інших документів. В ІNТЕRNЕТ містяться мільйони найменувань літератури з екологічних та еколого-економічних питань розвитку. Не об’єднані в єдину правову систему міжнародні еко­логічні договори, а також фахову літературу, пов’язану з ними, не може прочитати і вивчити жодна людина на планеті. Про цю літературу немож­ливо знати навіть приблизно, а знати потрібно. Тому треба створити один загально­прийнятий документ, який мусили б ратифікувати усі країни світу у власних інтересах та інтересах збереження цивілізації загалом. Такий документ повинен мати обов’язкову юридичну силу згідно з імперативною міжнародною нормою “jus cogens”. Його повинні б вивчати як обов’язкову дисципліну в нав­чальних закладах усіх рівнів у кожній країні світу, незалежно від її полі­тичного устрою, економічної системи, рівня розвитку, віросповідання тощо.

Імперативна норма загального міжнародного права “jus cogens” є нормою, яка визнається міжнарод­ним співтовариством такою, відхи­лення від якої недопустиме. Тобто це норма, яка складає основу міжна­родного права і всіх міжнародних відносин, а загалом — політичної та екологічної стабільності у світі. Саме вона повинна бути закладена в Екологічну Конституцію Землі, яка передусім мала би стати основою піраміди міжнародного екологічного права, що, до речі, сформувалося зовсім недавно — в основному всередині XX століття і в концентрованому вигляді відображено в Статуті ООН.

Вже сьогодні існує розуміння того, що у XXI столітті міжнародне право повинно піднятися на якісно вищий ступінь і стати правом всезагальної безпеки і колективної відповідаль­ності держав перед людством. Ма­гістральним шляхом подальшого роз­витку міжнародного права є станов­лення на фундаменті існуючих між­народних правових зобов’язань нових міжнародних правових прин­ципів і зобов’язань, спрямованих безпосередньо на створен­ня еколо­гічно безпечного, без’ядерного світу.

Такі правові принципи закладено у Доповіді Міжнародної комісії з довкілля і розвитку “Наше спільне майбутнє”, схваленій у 1987 році ГА ООН, та інших міжнародно визнаних документах. На жаль, переважна більшість усіх цих документів має рекомен­даційний, а не обов’язковий характер. До таких документів “м’я­кого” права належать Стокгольм­ська декларація з довкілля людини (1972 р.), Всесвітня хартія природи (1982 р.), Декларація “Ріо-92” тощо. Всі ці документи важливі і виз­наються світовим співтовариством. Проте, більшість із них не може застосовува­тися безпосередньо. Вони визначають завдання міжна­родного співтовариства і в деяких випадках містять директиви для реаліза­ції цих завдань. Але, на жаль, ще дуже мало універсальних норм, які б зобов’язували суверенні дер­жави виконувати ці принципи. Одним з небагатьох винятків на сьогодні є стаття 192 Конвенції ООН з мор­ського права. Вона зобов’язує всі держави захищати і охороняти мор­ське середовище.

Порівняно нові міжнародні правові принципи екологічної безпеки, які можна вважати найбільшим інте­лектуальним надбан­ням людства у другій половині XX століття, потрібно ввести в Екологічну Конституцію Землі (ЕКЗ) як документ обов’язкової юридичної сили.

Для того, щоб зрозуміти сутність ЕКЗ, досить назвати деякі з цих принципів.

Людське життя є в центрі концеп­ції сталого розвитку. Декларація “Ріо-92” проголошує, що люди повинні жити в доброму здоров’ї і працю­вати в гармонії з природою. Мир, розвиток і захист довкілля — взаємо­пов’язані і неподільні.

Природне життєве довкілля — за­гальна турбота людства. Сенс цього принципу полягає в тому, що міжнародне співто­вариство може, і по­винно, спільно і окремими державами охороняти довкілля.

Природне довкілля поза держав­ними кордонами є загальним над­банням людства. Згідно з цим прин­ципом, природні ресурси за межами дії національної юрисдикції є спіль­ним благом, збереження якого — обо­в’язок всіх держав і народів. При­родне довкілля не підлягає націо­нальному привласненню шляхом про­голошення на нього суверенітету або окупації. Цей принцип закріплено в статті 9 Договору про космос (1967 р.), у Конвенції ООН з морського права, частина XI (1982 р.), в статті 3 Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 р.).

Свобода дослідження і викорис­тання довкілля та його компонентів — право всіх держав і міжнародних, міжурядових організацій проводити мирні наукові дослідження в при­родному довкіллі без жодної диск­римінації.

Сприяння міжнародному співробіт­ництву в дослідженні і використанні природного довкілля — міжнародні проблеми охорони довкілля повинні вирішуватися шляхом співробіт­ництва всіх країн на основі рівно­правності і взаємної вигоди з метою відвернення, зменшення та усунення негативного впливу на довкілля, а також розширеного відтворення природних ресурсів. Держави повин­ні кооперуватися в дусі дружби для збереження і відновлення здоров’я єдиної екосистеми Землі (Декла­рація “Ріо-92”, п. 7). З погляду різного негативного вкладу в дегра­дацію довкілля держави мають спіль­ні, але диференційовані обов’язки і відповідальність.

Взаємозалежність охорони до­вкілля, миру, розвитку, забез­пе­чення прав людини і фундаментальних сво­бод. Ще пер­ший прин­цип Сток­гольмської декларації 1972 р. про­голосив зв’язок між правами людини і довкіллям. Згодом цей принцип було допов­нено і розвинуто в інших міжнародних правових докумен­тах.

Один з принципів декларації “Ріо-92” (п. 13) прямо вимагає від держав об’єднувати зусилля для якнай­швидшого подальшого розроблення між­народного законодавства щодо відповідальності держав за негатив­ний вплив на довкілля, спричинений діяльністю в рамках їхньої юрисдикції або на контрольованих ними тери­торіях.

Об’єднавши в собі ці та інші за­гальновизнані принципи “м’я­кого” права, Екологічна Конституція Землі (ЕКЗ) повинна ста­­ти гло­бальним документом обов’яз­кової юридичної сили ("jus cogens"), сутність якого пов’язана з визнанням єдності, взаємо­зв’яз­ку та взаємозалежності світу. Зав­дання ЕКЗ полягає в юри­дич­­ній гарантії екологічної безпеки планети в цілому і кожної кра­їни зокрема, за­безпеченні кожній державі свого шля­ху розвит­ку, її економічної, політичної і військової безпеки, захисті націо­на­ль­них інтересів будь-якої держави та інтересів людства в цілому.

Ефективність ЕКЗ багато у чому залежатиме від ступеня впровад­ження її принципів і норм у націо­нальне законодавство, передусім – в Основний закон (Конституцію) кожної країни, а також від належного функ­ціонування відповідних контролюючих міжнародних органів.

Для контролю за дотриманням ви­мог ЕКЗ було б доцільно створити при ООН ряд робочих органів: Раду Екологічної Безпеки, рішення якої повинні мати однакову обов’язкову юридичну силу для всіх країн світу, подібно до рішень Ради Безпеки ООН; Міжнародну Екологічну По­ліцію; Міжнародний Екологічний Суд; Міжнародний Екологічний Банк.

До речі, ці пропозиції було вперше висунуто делегацією українських вче­них для обговорення на міжнародній конференції в університеті Гофстра, США, у квітні 1992 року, тобто ще напередодні конференції “Ріо-92”. [2]

 

Цікаво зауважити, що Комісією з права довкілля Міжнародного союзу охорони природи була зроблена спро­ба створити Міжнародну хартію з дов­кілля і розвитку. Проект цієї Хартії схва­лив ювілейний конгрес ООН з міжна­родного публічного права, який відбув­ся у Нью-Йорку у березні 1995 року. [3]

 

Варто також згадати, що головні положення проекту концепції Всесвіт­нього договору з охорони природи Землі розробили українські дипло­мати В. Василенко та А. Каманін ще у 1987 році.

А в 1997 р. ідея створення гло­бального правового акта, по­кли­­каного гарантувати екологічну без­пеку всіх країн світу, була офіційно проголошена з трибуни ООН Прези­дентом України.

Концептуально Екологічна Консти­туція Землі за своїм призначенням не повинна бути документом регу­лювання лише природоохоронних проблем. За своєю глибинною сут­ністю вона буде Конституцією сталого розвитку. А це, в свою чергу, буде об’єднувати всі держави світу у сфері як екологічного, так і економічного співробітництва.

Безумовно, наші нотатки і близь­ко не претендують на закінчений проект цієї неординарної концепції, але вони, напевно, заслуговують на те, щоб стати предметом фахової публічної дискусії.

 

(В ім’я збереження життя на Землі. Що треба для реалізації винятково важливої ініціативи Президента України. – “Полі­тика і час”, 1999, № 1).

 

3.1.7. Роль Церкви у вирішенні регіональних та глобальних екологічних проблем

Юрій Туниця

 

1. Всі ми сьогодні знаємо про економічну та екологічну кризу, яка має місце в цілому світі та окремих регіонах планети. Ми шукаємо причини і шляхи подолання цієї кризи, але на жаль, поки що не знаходимо їх. Мало хто заперечує, що головною причиною нинішньої екологічної кризи, деградації довкілля є виробнича діяльність людини, або в ширшому контексті економіка, яка функціонує всупереч екологічним імперативам. І це очевидний факт. Але мало хто замислюється над глибинною сутністю причин антиекологічної діяльності людини, яка не узгоджується з законами природи і є, очевидно, головною причиною нинішньої кризи природного життєвого довкілля.

В чому причина причин антиекологічної діяльності люди­ни? На жаль, пошук причини причин виникнення цієї фундамен­тальної проблеми сучасності залишається поза належною увагою як науки, так і релігії. Це дуже малодосліджена тема. Саме тому у цій сфері потрібна співпраця як світської науки, так і теології.

На питання про причини причин попередньо можна було б відповісти приблизно так: причиною погіршення якості природ­но­го довкілля є безмежні потреби людини, з одного боку, і обме­жені природні ресурси та обмежена місткість природного життє­вого довкілля, з другого боку. Але, вочевидь, задовго до кризи екологічної та економічної виникла криза духовна, трапилася катастрофа в духовному світі, в системі духовних цінностей. Отже, щоб подолати екологічну кризу потрібно працювати над тим, як подолати кризу духовних цінностей. Ось над чим слід працювати сьогодні і Церкві і науці та освіті.

Сфера людської  обмеженості не підноситься до усвідомлен­ня смислу буття, оскільки цей смисл пов’язаний з ірраціональною таємницею свободи гріха. Насильство над природою заради матеріальних благ викликає негативні екологічні ефекти у біосфе­рі, які згодом б’ють бумерангом по тих же матеріальних благах людини і самій людині. Таким чином відрив сучасної економіки та екології від їх релігійних основ призвів до нинішніх плачевних наслідків. Реальне вирішення еколого-економічних проблем немож­ли­­ве без інтенсивного духовного життя. Релігія є перелом­лен­ням Буття у свідомості людей. Екологічна свідомість повинна впливати на економічну діяльність людини і навпаки.

Життя природи, в тому числі життя самої людини цілковито залежить від тих багатств, котрі таїть в собі Земля. Земля є ніби тим обрамленням, у котре провидінням вставлено життя людське. Але Земля — не лише обрамлення зовнішнього життя. Між Землею і людиною існує глибинний зв’язок. Людина походить із Землі. Всі стародавні цивілізації відчували цей інтимний зв’язок між Землею та людиною. Тому не дивно, що Земля і її матеріальні блага займають таке визначне місце в Одкровенні. Але, на жаль, цей постулат не використовується достатньо повно ні у сучасних церковних проповідях ні у наукових дослідженнях. Християнство повинно відігравати значно більшу роль у вирішенні сучасних екологічних проблем людства, ніж це має місце на сьогодні.

“Бог виокреслив і створив людину із землі, вдихнув у неї дух, щоб довірити (підкреслено нами — Ю.Т.) їй цю землю і зробити господарем на землі. Людина повинна володарювати над землею” (Бут. 1.28). Але особливо гостро постає сьогодні питання як володарювати людині над землею?

Згідно з християнською концепцією земля є садом, а людина — його мудрим управителем. З одного боку, людина своєю працею накладає на землю свій суттєвий відбиток. З іншого боку, земля є реальністю, яка значною мірою формує психологію людини. І тут виникає знову питання: якщо зв’язки між людиною і землею є такими тісними, то звідки з’явилася у ХХ столітті та ворожість і невдячність природи до людини? В чому причини від’ємних екологічних ефектів у біосфері — повеней, зсувів, землетрусів, кислотних дощів, засух, зменшення озонового шару, задушливого повітря, отруйної води тощо?

Звичайно цю ворожість природи, ці від’ємні екологічні ефекти відчували на собі усі покоління людей, для яких земля перестала бути раєм, але особливого загострення ці процеси набули у ХХ столітті. І можна прогнозувати, що вони не стануть менш гострими у ХХІ столітті. Навпаки, якщо людина і людство в цілому не змінять радикальним чином свого споживацького ставлення до природи, ці процеси можуть набути катастрофічного характеру як на регіональному, так і на глобальному рівнях.

Окреслена проблема є настільки широкою і складною, що шляхи її вирішення неможливо відобразити не лише в одному науковому виступі, але й багаточисленних томах наукової літера­ту­ри. В доповіді акцентується увага на двох аспектах цієї пробле­ми: ролі Церкви у формуванні екологічної ментальності віруючих на локальному і регіональному рівнях та можливостей посилення впливу Церкви на формування глобальної екологічної політики.

2. Віруючий, спрямований поглядом у небо не експлуатує природу і не відкидає землю, а вдосконалює її, надаючи їй правдивого змісту. Літургічна молитва надає звучання землі,  усій природі, усьому, що наповнює її і виробляється людською працею. Своєю працею людина повинна шанувати природу, піднімати землю і підносити її до Бога. Адже пов’язана з людиною, з її походженням земля зберігає свою роль у біблійному Одкровенні. Вона залишається ніби в центрі історії спасіння. “Правда, земля підпорядкована надалі тим самим законам управління, які Бог встановив” (Бут. 8.22). І такий світовий порядок свідчить про Творця. Але знову ж таки “гріх (ми б сказали сьогодні “екологічний гріх”) накликав справжнє прокляття на землю” (Бут. 3.17).

Користуючись даною Богом свободою, людина не лише зрадила своєму призначенню, але створила йому свідомий опір. Біблія зображає це у вигляді замаху на плоди “дерева пізнання добра і зла” (Бут.2.17), а мотивом порушення заборони називає прагнення людей “бути як боги” (Бут.3.5). Більше того, пристрасті і воля до влади розперезують дух людини, а її тваринний егоїзм призвели до нинішньої екологічної кризи. Про це свідчить вся історія людства. Уроки працелюбства заміню­ються виправданням паразитизму, аскетизм — умінням жити за чужий рахунок.

У гонитві за матеріальними благами людина забула про свої першочергові потреби в чистому повітрі, в чистій воді, в чистих продуктах харчування. Тим більше забула про свої вищі потреби — справжнього духовного життя. Очевидно, всі потреби необхід­но правильно поєднувати, знаходити компроміси з огляду на необхідність залишити цю саму землю, воду і повітря чистими і придатними для життя майбутніх поколінь. Про це повинні говорити сьогодні священники усіх Церков у всьому світі і в маленьких селах і у великих містах.

Священники далеко недостатньо використовують весь потужний арсенал християнської моралі, духу і заповідей Божих для формування екологічної ментальності, шанобливого ставлен­ня до цілісності і чистоти природи, з якою людина спілкується безперервно упродовж усього життя, природи, яка забезпечує їй життя. Дух, самосвідомість особи роблять людину людиною. Священники не повинні забувати, спілкуючись з віруючими, що в той момент, коли в людини вперше спалахнула світла свідомість, коли людина стала особистістю, відбулося поєднання двох сфер світу — природи і духу. Віруючим про це треба говорити.

Не забуваймо, що возвеличуючи людину, Біблія не ідеалізує її. Вона одинаково заперечує як прирівнювання людини до тварини, так і псевдогуманістичне її обожнювання. Подвійність природної суті самої людини (я — цар, я — раб, я — черв’як, я — Бог) пов’язується в Біблії з особливого роду духовною хворобою людства від самого початку його існування. Саме ця хвороба послабила сили, що були закладені в ноосферу, віддалила людей від Бога, поставила їх у відносини ворожнечі з природою, а в кінцевому підсумку  — ворожнечі людини самим з собою.

Тут важливо наголосити, що двоїсте положення людини в біосфері — з одного боку, як складової частини природи і, з іншого боку, як володара природи — заважає правильному осмисленню та адекватному вирішенню сучасних еколого-економічних проблем.

Зустріч з Богом відбувається в житті кожної людини і релігійний досвід є універсальним, загальнолюдським досвідом, який сьогодні треба було б використовувати повніше у стосунках людини з природою.

Християнство погоджується з тим, що буття у собі самому містить риси недосконалості, що космогенез невіддільний від боротьби протилежностей. Але Біблія, говорячи про світ як творіння Бога, розглядає всесвіт у плані динамічному, у перспек­тиві його вдосконалення. Ми сьогодні, на порозі ХХІ століття, мусимо конкретизувати постулати Біблії до свого життя у наших сьогоднішніх екологічних умовах і використовувати їх для правильного виховання людей.

Головний принцип християнської духовної культури — здатність ставити себе на місце іншої людини, не бажати їй того, чого не бажаємо собі. Цей головний принцип викладено в різних варіантах у християнській літературі. А чи задумуємося ми над тим, що забруднені повітря чи вода внаслідок виробничої діяльності стають загрозою для здоров’я людей, які непричетні до цього забруднення?

Грунтуючись на християнських засадах, сучасна екологічна мораль повинна утворювати ядро нової духовної культури. У свою чергу, матеріальна культура ХХ століття та її здобутки не повинні ігноруватися і відкидатися духовною культурою. Навпаки, духовна культура повинна стати активним засобом для досягнення вищих матеріальних цінностей, які охоплюють поруч з традиційними благами і такі нетрадиційні блага, як чисті земля, повітря і вода. У сучасних умовах поле дії духовних цінностей повинно у всій своїй повноті поширюватися на проблеми екології та економіки.

Протягом тисячоліть природа існувала для людини, природа обожнювалася, їй поклонялися. Згодом всі духовні покривала були скинуті і природа стала лише засобом матеріального достатку, що поставило людство перед загрозою загибелі. Сучасні християнські священники, на нашу думку, не повинні соромитися говорити до всіх віруючих, що спасіння людини — в спасінні природи. Один із головних засобів вирішення гострих еколого-економічних проблем на локальному і регіональному рівні є кардинальна зміна в ставленні людини до природи, створення нової екологічної етики.

Використання системи впливу духовних цінностей христи­ян­ства на вирішення сучасних економічних та екологічних проблем було б суттєвою допомогою безпомічній вирішити свої екологічні проблеми ринковій економічній системі. Сам по собі ринок, як прогресивний інструмент досягнення економічних цілей, неспроможний без підключення духовних цінностей вирі­шити проблеми довготривалого сталого розвитку, матеріального добробуту, якості природного життєвого довкілля. В цьому плані проповіді християнських священників у всіх церквах — великих і малих — могли б зробити неоціниму послугу і людям і природі у всіх регіонах світу.

3. Для того, щоб уникнути глобальної екологічної катастро­фи, яка може спіткати нас на порозі третього тисячоліття внаслідок інтенсивної антиекологічної діяльності, потрібно створити глобальний правовий акт, який визначав би норми екологічної поведінки усіх держав у процесі матеріального виробництва. Необхідність створення глобального правового акта обов'язкової юридичної сили викликана тим, що рішен­ня Конференції ООН з довкілля і розвитку (“Ріо-92”), зокре­ма “Порядок денний на ХХІ століття”, мають рекомендацій­ний характер. Тому вони не виконуються. Про недотримання біль­шістю держав світу життєво важливих рекомендацій “Ріо-92” йшлося на 19-ій спеціальній сесії Генераль­ної Асамблеї ООН у червні 1997 року.

Конструктивну пропозицію щодо вирішення проблеми вніс Президент України Леонід Кучма у своєму виступі на цій сесії. Він зазначив, що людство на порозі третього тисячоліт­тя сповнене розуміння біосферних масштабів своєї діяльнос­ті, і нагадав, що понад 70 років тому наш великий співвітчизник, родоначальник науки про біосферу Землі Володимир Вернад­ський сказав: “Людство стає потужною геологічною силою. І перед ним, перед його думкою і пра­цею постає питання про перебудову біосфери в інтересах людства як єдиного цілого, що вільно мислить”.

Від усвідомлення цієї істини залежить наше майбутнє. Тому Президент України запропонував невідкладно розпоча­ти розроб­лення глобального міжнародно-правового акта, по­кликаного гарантувати екологічну безпеку всіх країн світу. Такого акта, який визначав би допустимі норми екологічної поведінки усіх держав в інтересах виживання й процвітання цивілізації у ХХІ столітті.

Ми впевнені в тому, що людство, яке сьогодні стало во­істину потужною геологічною силою, має, водночас, достат­ньо потужний інтелектуальний арсенал, щоб переступити поріг третього тисячоліття з Основним правовим документом, який забезпечував би його виживання і розвиток.

Аналіз загальної еколого-економічної ситуації за період від Конференції ООН у Стокгольмі 1972 р. до Конференції “Ріо-92” і 19-ої спецсесії ГА ООН (1997 р.) засвідчує, що без глобального документа обов'язкової юридичної сили не будуть виконуватися життєво важливі вимоги Агенди-21, Ріо-Декларації, 19-ої спецсесії ГА ООН та інших міжнародновизнаних документів з питань захисту довкілля і сталого розвитку. Отже, рано чи пізно, світове співтовариство му­сить приступити до розроблення Еколо­гіч­ної Конституції Землі.

Таким чином, йдеться про створення загального для всіх, без винятку, країн світу Закону збереження життя на Землі. Закону, який, не загрожуючи суверенітету жодної країни, її політичному устрою, національним інтересам, водночас за­безпечував би кожній країні зокрема і світовому співтова­риству в цілому екологічну безпеку, нормальні для життя і сталого розвитку екологічні умови як для нинішнього, так і для майбутніх поколінь.

Треба виходити з того, що з проблем охорони природного життєвого довкілля прийнято багато міжнародних конвен­цій, угод та інших документів. В INTERNET містяться міль­йони найменувань літератури з екологічних та еколого-економічних питань розвитку. Не ув’язані в єдину правову сис­тему міжнародні екологічні договори, а також фахову літера­туру, пов’язану з ними, не може прочитати і вивчити жодна людина на планеті. Про цю літературу неможливо знати навіть приблизно. А знати потрібно. Тому треба створити один загальноприйнятий доку­мент, який мусіли б ратифікувати усі країни світу у власних інтересах та інтересах збереження цивілізації загалом. Такий документ повинен мати обов’язко­ву юридичну силу, згідно з імперативною міжнародною нор­мою “jus cogens”. Його повинні б вивчати як обов'язкову дисципліну у навчальних закладах усіх рівнів у кожній кра­їні світу, незалежно від її політичного устрою, економічної системи, рівня розвитку, віроспові­дування тощо.

Природне довкілля поза державними кордонами є загаль­ним надбанням людства. Згідно з цим принципом, природні ресурси за межами дії національної юрисдикції є спільним благом, збере­ження якого – обов’язок всіх держав і народів. Природне довкілля не підлягає національному привласнен­ню шляхом проголошення на нього суверенітету або окупа­ції. Цей принцип закріплено в статті 9 Договору про космос (1967 р.), у Конвенції ООН з морського права, частина XI (1982 р.), в статті 3 Угоди про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 р.).

Один з принципів декларації “Ріо-92” (п. 13) прямо вима­гає від держав об’єднувати зусилля для якнайшвидшого по­дальшого розроблення міжнародного законодавства стосовно від­повідаль­ності держав за негативний вплив на довкілля, спри­чинений діяльністю в рамках їх юрисдикції або на конт­рольованих ними територіях. Екологічна Конституція Землі (ЕКЗ) повинна стати глобальним документом обов'язкової юридич­ної сили (“jus cogens”), сутність якого пов’язана із визнан­ням єдності, взаємо­зв’язку та взаємозалежності світу. Зав­дання ЕКЗ полягає в юридичній гарантії екологічної безпеки планети в цілому і кожної країни зокрема, забезпеченні кож­ній державі свого шляху розвитку, її економічної, політичної і військової безпеки, захисті національних інтересів будь-якої держави та інтересів людства в цілому.

Ефективність ЕКЗ багато у чому залежатиме від ступеня впровадження її принципів і норм у національне законодав­ство, передусім — в Основний Закон (Конституцію) кожної країни, а також від належного функціонування відповідних контролюючих міжнародних органів.

Для контролю за дотриманням вимог ЕКЗ було б доціль­но створити при ООН ряд робочих органів: Раду Екологіч­ної Без–пеки, рішення якої повинні мати однакову обов’язко­ву юридичну силу для всіх країн світу, подібно до рішень Ради Безпеки ООН, Міжнародну Екологічну Поліцію, Між­народний Екологічний Суд, Міжнародний Екологічний Банк.

Концептуально Екологічна Конституція Землі за своїм призначенням не повинна бути документом регулювання лише природоохоронних проблем. За своєю глибинною сутністю вона буде Конституцією сталого розвитку. А це, в свою чергу, буде об’єднувати всі держави світу у сфері як еколо­гічного, так і економічного співробітництва.

Екологічна Конституція Землі може слугувати в майбут­ньому стримуванню міжнародних воєнних конфліктів, не­допу­щенню ядерних випробувань та застосування хімічної і бакте­ріологічної зброї.

Таким чином, Екологічна Конституція Землі, навіть до її визнання всіма країнами світу, могла б виконувати миро­творчу функцію самим фактом свого існування.

---