Газета "Спортивная Киевщина" о Марафоне 2004г.

„Екстрім-марафон-2004” – випробування не з легких.
Київським обласним Укпавлінням з питань фізичної культури і спорту 
спільно з обласною федерацією спортивного туризму нещодавно було приведено 
Чемпіонат Київської області "Кубок пам'яті О.Паливоди Екстрим-Марафон - 
2004".
Понад 50км безперервним маршем, штурмуючи водні та рельєфні перепони, 
учасники марафону йшли до фінішу. Змагання розпочались у суботу о 12 
годині дня. А фінішували лише наступного дня (не припиняючись вночі). 
Першою о 5 годині 13 хвилин ранку прийшла команда „Кітони” з Чернігова. На 
трасі вона перебувала 17 годин 13 хвилин. Але їм було зараховано лише 5 
місце, оскільки вони не знайшли 6 контрольних пунктів (КП) нічного 
орієнтування. Майже на годину довше були на трасі учасники команди „Квідак” 
з Київського університету ім.Т.Г.Шевченка (капітан команди - вихованець 
добре відомої читачам Бородянської школи безпеки та виживання О. 
Корнієнко). Вони єдині, хто взяв усі КП. Їм було присуджене перше місце. 
Друге місце посіла команда „Фарм Ресурс Екстрім” (Університет 
ім.Драгоманова, капітан К. Марченко). Ця команда була переможцем Марафону 2003, а у 
квітні цього року перемогли на "Вінницьких перегонах -2004" , які 
складалися із 90 км бігу, 160 км велопробігу та сплаву по річці Південний 
Буг. Треба додати, що у Вінниці брали участь також  три команди з Білої 
Церкви, одна з яких стала бронзовим призером.
Не дивлячись, що довжина траси була понад 50 км, команди фінішували 
дуже щільно. Приміром, „Еліпс” і „Квідак” з різницею в 1 хвилину. 
Щоправда, багато команд не взяли усі КП і, таким чином, „набравшись” штрафного 
часу, були за межею чільної шістки.
Коли емоції суддівської бригади по визначенню переможців дещо вщухли, 
своїми враженнями поділився президент Київської обласної федерації 
спортивного туризму Олександр Романенко:
- Олександре Євгеновичу, чому саме „Екстрім-марафон”? Для чого такі 
випробування створили учасникам?
- Спортивний туризм – це завжди екстрім. А тому такі змагання дуже 
споріднені духу туриста. Адже, коли ми йдемо в похід на Кавказ, Урал, Крим, 
чи ще в будь-який район, то там без екстріму не обійтись. А ще це 
випробування на людяність, дружбу, відвагу й відданість, бажання завжди 
прийти на допомогу. Пам’ятаєте, як у піснях Висоцького... 
Щодо цих змагань, то екстріму дісталося усім, і суддям , і учасникам. 
На цьогорічному марафоні особливо відчувалося емоційне, фізичне і 
духовне єднання суддів, учасників і вболівальників. Абсолютно всі учасники 
залишилися задоволені складністю траси, яку підготував керівник турклубу 
університету ім.Т.Г.Шевченка Володимир Триліс. Судді, а це в основному 
бувалі туристи, у свою чергу добре відзивалися про учасників, їх силу 
волі та бажання долати перешкоди. Відразу після старту був дуже складний 
етап – пошук КП на безлюдних, з непролазними хащами островах заплави 
Дніпра. Судді на байдарках підстраховували учасників, які на підручних 
плавзасобах (автомобільні камери, жилети) пливли від острова до острова, 
шукаючи КП, де знаходилися карти з позначкою наступного КП. Загалом їм 
довелося здолати близько кілометра водного шляху при температурі 10 
градусів. Хочу відмітити дві команди Ржищівського клубу „Вертикаль” 
(керівник Ю.Бабич). Просто молодці, що взяли участь. Цікаво як вони вирішили 
проблему підручних плавзасобів (прибули на змагання неукомплектовані 
обмундируванням). Вони зібрали пластикові пляшки, наповнили ними рюкзаки 
– і засіб готовий. Після островів був пошук КП на затопленому тунелі 
біля Чапаєвки (ця „геніальна” споруда – задум Будьонного для переправи 
кінноти через Дніпро буде ще сотні років стояти як пам’ятник Радянському 
головотяпству й безгосподарності. Прим.авт.).
Всього було дванадцять технічних етапів та шість контрольних пунктів 
нічного орієнтування. Щоправда багато складних ділянок, запланованих на 
денне проходження, через зміщення графіку, довелося долати вночі, що 
додало складності.
- Ви патрулювали цілу ніч, особисто знімали з постів суддів. Що 
особливо запам’яталося?
- Я, як і судді на КП, постійно підтримував телефонний зв’язок з 
Володимиром Трилісом та Олексієм Михацьким, які координували роботу суддів на 
етапах. Близько 12-ої ночі забрали з КП біля тунелю Юлю. Дівчина чекала 
нас у темряві нічного лісу зголодніла, покусана комарами, але весела. 
Вона розповідала як учасники, незважаючи на те, що поспішали, 
організували для неї непоганий обід. Особливо запам’яталася така картина. Перша 
година ночі. Підніжжя Дельтапланерної гори біля села Ходосіївка. Горить 
суддівське багаття. Біля нього гріється суддя Лариса Дегтяр. Неподалік 
на перекус примостилися учасники однієї з команд. Стукаючи ложками 
мотають з котелків свій провіант, ведуть розмову. В цей час на каналі, що 
позаду, чути тріскіт гілля, розмови – там наводить переправу інша 
команда, якій треба ще попрацювати, аби дістатися до багаття. Чоловіча 
частина суддів цього КП знаходиться на страхуванні. А напроти на середині 
Дельтапланерної гори, як зірочки, мерехтять чотири ліхтарики, зливаючись з 
нічним зоряним небом. Мурашиним темпом команда долає цю нелегку ділянку 
марафону. Адже гора по вертикалі більше 100м, а кут підйому вночі 
здається всі 90 градусів. Навіть без ноші підніматися дуже важко, а тут 
потрібно ще й транспортувати „постраждалого”. Як бачите, кожний робить свою 
справу, але всі почувають єднання. Усім дісталося екстріму. Останніх 
суддів з етапів на чолі з Михайлом Дегтярем я забрав близько п’ятої 
ранку. Ще до закриття марафону-2004 Олексій Михацький висловив своє бачення 
марафону-2005. Ймовірно, він буде лінійним, понад Дніпром. Звичайно ж, 
з переправою. Популярність екстрім-марафону зростає. Приміром сьогодні 
взяли участь 20 команд. Це на шість більше, ніж минулого року. Отож 
якщо люди приїжджають, беруть участь і залишаються задоволеними, значить 
їм це потрібно. Ми з радістю будемо чекати нові команди на участь у 
екстрім марафоні 2005 року.
Розмову вела Ніна Сірош