Міністерство освіти та науки України
Український державний лісотехнічний університет

Кафедра лісівництва

УДК 630*(477) + 630*(091)

П.Р.Третяк

ЛІСівнича ІСТОРІЯ

Навчальний посібник

Львів — 2002

This WEB-site is made in 10 march 2002
The  WEB-designer: Doctor of biological sciences, professor 
Platon Tretyak
Platon Tretyak
[email protected]

ЧАСТИНА 2: АНТРОПОГЕНОВИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ
 БІОСФЕРИ ТА ЛІСОВОГО ПОКРИВУ

ЛЕКЦІЯ № 6.
Знищення лісового покриву ранніми цивілізаціями

План

1.       Антропогеновий період

2.       Поява представників родини гомінідів.

3.       Вплив первісних людей на ліси.

4.       Зародження цивілізації.

5.       Господарська діяльність людства за часів палеоліту.

6.       Вогонь — перший технічний здобуток людства.

7.       Початки спалювання лісів і його вплив на зміни біогеографічних комплексів.

Зміни у біосфері планети, що мали місце протягом четвертинного періоду  пояснюється не тільки природними факторами, але й впливом господарської діяльності людини. До її початку всі структури і системи біосфери, в тому числі і ліси розвивались тільки за законами природи. Еволюція лісової рослинності відбувалась під впливом виключно природних причин, тобто без втручання людини. З плином часу, під впливом глобальних, континентальних, регіональних та локальних клімато-гідрологічних змін, ліси поступово змінювали свої складові компоненти (різноманіття рослинних та тваринних організмів), межі поширення, продукували біомасу і кисень, нагромаджували органічний відпад, а з нього утворювався ґрунт, торф, а потім буре та кам’яне вугілля. 

У тісному взаємозв’язку з рослинними організмами у лісі знаходили оптимальні умови для життя, розмноження та еволюції різноманітні мікроорганізми, представники тваринного світу, гриби, тощо. Поступово у лісі сформувалося сприятливе середовище не лише для існування та еволюції плазунів, комах, птахів та ссавців, але й представників родини гомінідів. Ця родина охоплює роди і  види давніх людей, а також підвид людини розвинутої (сучасної).

Поява людини у біосфері є найбільш визначною особливістю її розвитку протягом останніх кількох мільйонів років. Процес формування сучасної людини відбувався поступово, протягом тривалого відрізку часу. Припускають, що взаємопов'язана, єдина соціально-біотична еволюція роду людина тривала близько 20 млн. років. Такий висновок  зроблено на підставі палеонтологічних знахідок кіток древніх еволюційних предків  людини, яких однак дуже мало. Зокрема, в  Індії було знайдено кістки гомоніда, ростом 1,2 м. Його відносять до роду рамапітеків. Представники цих людиноподібних істот населяли Північну Індію та Східну Африку приблизно 9 млн. років тому, тобто ще у середині неогенового періоду.

 На території Африки виявлено викопні рештки інших людино по­дібних мавп, представників роду австралопітеків, які проживали тут 4—6 млн. років тому, тобто ще у пізньому неогені, у пліоценовому періоді. Для будови їх тіла характерними були такі особливості: значний об’єм мозкової коробки (400—600 куб. см), вкорочена лицева частина черепа, вертикальна хода.

У будові тіла первісних людиноподібних істот очевидними є ознаки тварин, життя яких було пов’язане з перебуванням на деревах. Правдоподібно органи чуття цих істот забезпечували орієнтацію і пересування у тримірному просторі лісової екосистеми. У лісовому середовищі мабуть розвивалася і п’ятипала рука, що пристосована для лазіння по деревах та зривання рослинної їжі. Будова зубів, а саме перевага серед них жувальних та слабий розвиток ікол, свідчить про пристосування первісних як, до речі, і сучасних людей до вживання мякої рослинної їжі. Очевидно, що ці людиноподібні істоти були рослиноїдні. Це ж підтверджує і значна довжина їх кишкового тракту, яка потрібна для перетравлювання великої кількості рослинної клітковини. 

Австралопітеки, що населяли савани і навколишні ліси Африки, у несприятливі для розвитку рослинності періоди очевидно змушені були включати до харчового раціону м’ясо, яке однак важко було переробляти недостатньо спеціалізованими для цього зубами. Але полювання на тварин вимагало відповідних засобів. Ними стали розколоті камені, ікла та зуби-різці хижих тварин. Отже, вже австралопітеки за допомогою примітивних засобів добування їжі почали активно включатися у життя лісових та саванових екосистем Африки.

Оскільки австралопітек був виявлений тільки в Африці, то власне цей материк, правдоподібно, був колискою людства. Та й зрозуміло, що природні умови європейського континенту, де відбувалися періодичні материкові зледеніння, навряд чи могли бути відповідними в той час для проживання первісних людей. 

Для знахідок первісних людей пізніших періодів характерна більша еволюційна розвинутість. Зокрема у плейстоценових відкладах Південної Африки виявлено скелети інших людиноподібних двоногих мавп, що віднесені до роду парантропів. Вони на відміну від австралопітеків мали більш масивний череп (об’єм мозкової порожнини біля 650 куб. см), ікла малих розмірів. Маса їх тіла могла досягати 50 кг.

У плейстоцені також з'явилися археоантропи (пітекантропи, синантропи та ін.), що належать уже до роду людини. Рання група пітекантропів (мавпо-людей) існувала приблизно 1,8 —1,5 млн. років тому, тобто на початку четвертинного періоду. Характерною анатомічною особливістю для них був значний об’єм мозку (приблизно 800 куб. см) та пристосованість скелету для прямоходіння. Синантропи (від лат. Sina — Китай і грецького людина) жили на території Китаю, приблизно 350—400 тис. років тому. Вони мали більший ніж пітекантропи об’єм мозкової коробки, приблизно 1050 куб. см. Ці людиноподібні істототи вже виготовляли кам’яні знаряддя праці і користувалися вогнем.

 

 Рис. Особливості будови скелетів первісних людей: зліва — людини прямостоячої, посередині — австралопітека,
 справої сторони — людини розумної

З появою людини і початком її активної господарської діяльності  розпочався новий період розвитку біосфери, що отримав назву антропоген (від грецького: людина і народження). Це останній період кайнозойської ери. Орієнтовно антропологи його датують періодом, що тривав приблизно від 0,6—0,8 до 2,5—3,5 млн. років. Тобто нижня межа цього періоду остаточно не визначена. У геохронологічному відношенні антропоген співпадає з четвертинним періодом. 

Отже, головними особливостями антропогенового періоду є поява людини, формування людського суспільства і його перетворюючий вплив на довкілля, біосферу.

Людство, яке зародилося в умовах волого і жаркого приекваторіального клімату, першочергово не потребувало особливо забезпечувати себе додатковими засобами для життя. Вічнозелені тропічні ліси забезпечували людей житлом і захистом від хижих наземних тварин. Одночас ліс, луки, річки та озера, прибережні води моря щедро обдаровували їх харчами. Тому, в ті віддалені часи люди були частиною лісової екосистеми, а у ланцюгу матеріально-енергетичного обміну біосфери — незначною її біогеохімічною ланкою. Вони споживали частину плодів і вегетативних органів рослин і повертали навколишньому середовищу придукти власного метаболізму, нічого не відбирали у природи, не завдавали жодних локальних структурних змін у природних комплексах. 

Отже, перший період свого існування людина фактично була одним з компонентів біоценозу (біосфери). У наслідок своєї нечисленності люди істотно не впливали на природні процеси. На ранніх етапах розвитку вони займалася збиранням рослинної їжі, полювали на тварин, тобто за формами взаємин з навколишнім середовищем мало чим  відрізнялися від тварин.

Поступово чисельність первісних людських популяцій зростала, що було зумовлено доволі високим їх репродуктивним потенціалом і комфортними кліматичними умовами. Можна припустити, що аналогічно до стадних спільнот тварин, первісні люди якимсь чином закріпляли за собою певні біотопи, ревіри і недопускали на них чужих людиноподібних істот. То ж звичайно, що молоде покоління змушене було розширювати ареал популяції, заселяти все нові та нові території. Крім того поступово змінювався клімат. Локально на тривалий час люди залишалися без потрібного харчового ресурсу рослинного походження,  а також змушені були виживати у несприятливих кліматичних умовах. Ці обставини призвели до необхідності здобувати тварин і вживати  для харчування їх мясо, яке потребувало термічної обробки.

Знахідки скелетів первісних людиноподібних істот більш пізнього періоду також свідчать про їх пристосованість до лісового середовища і здатність у значній мірі впливати на його перетворення. Це стосується знахідок решток  викопних видів людини умілої, людини прямостоячої, людини розумної.

Оскільки людина уміла і людина прямостояча для забезпечення власної енергетики вживала м’ясну їжу, з періодом життя цих істот пов’язаний розвиток мисливських знарядь полювання на диких тварин. З часом до цих засобів додався і вогонь. Знахідки останків цих первісних людей мають більш широкий ареал: Індонезія, Китай, Африка.

Кам'яні знаряддя праці поступово поліпшувалися, одночасно відбувалося удосконалення біологічної природи людини.

350—25 тис. років тому на території Азії, Африки і Європи жили палеоантропи (неандертальці), з обсягом мозку, як у сучасних людей. Ці первісні люди вели стадний спосіб життя, колективно полювали на звірів і  будували штучні житла.

Ще ширший ареал поширення мала людина розумна (Homo sapiens), яка з’явилася приблизно 100 тис. років тому. Об’єм мозку у цієї людини вже сягав 1450 куб.см. Початково ці люди з’явилися у Північній Африці, на Близькому Сході та в Азії. Вони жили у печерах, а потім почали будувати примітивні хатини, займалися полюванням, вміли розводити вогонь, на якому готували їжу, ховали померлих родичів.

Приблизно 45 —35 тис. років тому люди оселились на Європейському континенті. Цьому сприяло істотне потепління клімату, повне зникнення материкового зледеніння та поширення у південній та середній Європі тропічних, субтропічних та широколистяних лісів з багатим тваринним світом. Багато знахідок кісток первісних людей цього часу виявлено і на території Північної Європи. Отже, ці люди вже були пристосовані до життя в умовах прохолодного і холодного клімату. Для забезпечення власного виживання вони мусили  володіти вогнем і використовувати багато деревини як паливо. В цей час люди з’явилися і в Австралії. Очевидно, що таке розселення первісних людей у світі свідчить про істотне зростання їх чисельності.

Під час пізньов’юрмського похолодання клімату та материкового зледеніння (25—15 тис. років тому) на Євро-азійському континенті відбувалися міграції рослинного і тваринного світу до півдня і у східному напрямку вздовж північної сторони  середземногірсько-центральноазійської гірської системи. У наслідок пониження рівня океану оголився шельф між північною частиною Азії і Північною Америкою. Таким чином виник  суходільний зв'язок між цими материками, який забезпечив можливість не тільки міграцій представників тваринного світу, але й проникненню людей на Американський континент.

Чимало знахідок поселень первісної людини виявлено на обох американських материках. Знайдені там культурні шари і засоби праці людини датуються  періодом 26—14 тис. років тому. Знахідки, що датуються періодом 11—10 тис. років тому, свідчать  про перебування на території великих рівнин Північної Америки племен первісних мисливців, які використовували вже тоді ефективні засоби і методи добування тварин. Для полювання вони застосовували примітивну зброю. Еу були гострі камені, здебільшого виготовлені з агату. Їх обточували і прикріпляли до жердин. Так виникли списи.

Рис. Обточений кам’яний наконечник списа, знайдений у місцях стоянок первісних людей

Древні люди, які вміли виготовляти кам’яні знаряддя праці, проживали і на території України у середньому і пізньому плейстоцені. Отже, антропогенна історія лісів, як середовища існування людей і простору їх господарської діяльності, триває на нашій території щонайменше  з того часу. Про це свідчать знайдені стоянки первісних людей вздовж Дністра, південного Бугу, Дніпра тощо. Зокрема, біля села Межиріччя, що у Черкаській області виявлено житло мисливців побудоване з костей більш як 130 особин мамонтів. Подібні житла з костей китів будують і зараз жителі Чукотки і Аляски. Це свідчить, що вже тоді первісні люди на території України здатні були полювати на мамонтів. Тому, можна припустити, що однією з причин зникнення цього та інших видів великих тварин могло бути власне винищення їх людьми.

Рис. Так на думку археологів могли виглядати житла первісних мисливців. 

Рис. Полювання на мамонта 

  Полювання на момонтів напевно було дуже небезпечним і вимагало від мисливців особливої винахідливості. Можливо на мамонтів полювали так, як це ще донедавна робили Африці та у Південній Азії щоб здобути слонів. Тварин вистежували і  вивчали шляхи, якими вони ходять на водопій. У зучному місці виконували яму і замасковували її. Пізніше, коли у неї провалювався мамонт, його вбивали списами.  

Археологічні знахідки пізнішого часу вказують на те, що ранньо­голоценове потепління клімату (14—8 тис. років тому) забезпечило подаль­ше розширення чисельності людей і уможливило широке розселення люд­ських популяцій по значній території Євроазійського та Американського суходолу, а також сприяло швидкому розвитку людської культури і господарства. 

Найдавніший період у розвитку людства, протягом якого знаряддя праці і зброя виготовлялися з каменю, дерева і кісток, називається кам'яним віком. Він охоплює весь плейстоцен і частину голоцену. Його звичайно ділять на дві частини — палеоліт і неоліт.

Палеоліт – давній кам’яний вік, перший і найранійший період кам’яної доби, під час якого склався первіснообщинний лад. Люди навчилися добувати вогонь, виготовляти знаряддя праці (з каменю, кісток і деревини), одяг, споруджувати житла. Характерною формою суспільного устрою був матріархат. Материнська сім’я була осередком і господарською одиницею суспільства. Люди займалися збиральництвом і мисливством. 

За часів палеоліту розпочалося масштабне спалювання лісів і суттєве скорочення популяції мисливських тварин. 

Протягом майже всього палеоліту суть пред­ків людини залишалася в основному біотичною. Однак роль соціального чинника у спільнотах людей поступово зростала. 

З появою людини ліси хоч і залишалися надалі під безпосереднім впливом сил природи, проте поступово почали набувати значення як середовище господарської діяльності людини. Надалі розпочалася у житті лісу взаємодія сил природи і господарської діяльності людства. Як компонент природного середовища ліси і далі розвивалися за законами природи. Однак, одночасно на стан і розвиток лісів безпосередньо впливала господарська діяльність людини, тобто — економічні фактори. 

Господарське значення лісів бере свій початок від зародження первинної цивілізації, що співпадає із середнім і верхнім палеолітом, у якому започатковувалися найпримітивніші форми первіснообщинного ладу. 

Першим технічним здобутком людства епохи палеоліту, який спричинив значні зміни в біогеоценотичному покриві, був вогонь. Використання його під час полювання на дичину десятки тисяч років тому зумовило масштабне винищення рослинних угруповань в Африці, Центра­льній Європі та інших регіонах земної кулі. Пожежі були причиною незво­ротного знищення величезних масивів первинних лісів у тропічних і по­мірних широтах Азії, Африки та Америки. У наслідок спалювання лісу виникли савани у за­хідній частині Африки і у Південно-Східній Азії, а також прерії в| Північній Америці. Зміни в рослинному покриві потягли за собою значну трансформацію тваринного світу, зокрема, видового складу великих хребетних.

На території Європи  у кунці палеоліту (приблизно 10 тис. Років тому) траплялися печерні поселення людей, які займалися мисливством, рибальством, збиральництво. Це, так звана Мадленська культура (назва від печерної стоянки Ла-Мадлен у Франції). В той час виникло і первісне мистецтво: скульптура, графіка, живопис. 

 

Рис. Один з малюнків часів палеоліту на стінах печери  у Ляскаукс (південно-західна Франція)
 свідчить не лише про склад місцевої фауни у пізньому плейстоцені, але й вказує на високий
 інтелектуальний розвиток людей того часу

Поселення людей часів палеоліту виявлені у багатьох місцях на Україні, особливо поблизу великих річок. Наприклад, в той час люди жили у печерах на крутосхилах каньйону р. Дністер.  Такі печерні житла людей кам’я­ної доби виявлено поблизу сіл Дзвенигород та Трубчин в Івано-Франківській області, села Кормань у Чернівецькій області. Кремяні, кістяні вироби. 

Поселення мисливців на мамонтів пізнього палеоліту виявлено поблизу селе Межиріччя Черкаської області. Тут знайдено залишки двох ярангових жител, що побудовані з кісток не менш як 130 особин мамонтів. Каркас такого житла відтворено у Центральному науково-природознавчому музеї НАН України у Києві. 

Поблизу с. Мізинь Чернігівської області відома інша пізньопалеотична стоянка (вік — близько 15 тис. років). Тут виявлено залишки жител, типу чумів. Знайдено унікальні твори первісного мистецтва (скульптура, графіка, живопис). 

 

 

Рис. Печерні поселення людей кам’яної доби на крутосхилах р. Дністер  поблизу с. Трубчин в Івано-Франківській області.

 Закінчився палеоліт у тропічних та субтропічних широтах Євразії приблизно 10 тис. років тому, тобто з настанням кліматичного оптимуму середнього голоцену. В цей час чисельність людей помітно зросла. Вслід за відступаючим льодовиком прибули перщі поселенці і в північні райони Європи, зокрема  на Бретанські острови, про що свідчать знайдені кочівні стоянки  цих людей, які займалися мисливством, рибальством та збиральництвом. Вони вміли виготовляти камяні знаряддя праці — різноманітні рубила, скребки, стріли з кремнієвими наконечниками, мали сверла і навіть пили, якими просверлювали і різали деревину. Однак вони не вміли виготовляти глиняний посуд, не обробляли землю і не одомашнювали диких тварин.

Мисливські племена часів палеоліту поширилися під час голоценового потепління клімату на величезні простори доступного суходолу усіх континентів. У ряді віддалених регіонів субарктики та на ізольованих островах Океанії вони зберегли первісний уклад життя кам’яної доби ще до недавнього часу.

Отже, у перший період свого існування людина фактично була одним з компонентів біоценозу (біосфери). У наслідок своєї нечисленності люди істотно не впливали на природні процеси. На ранніх етапах розвитку вони займалася збиранням рослинної їжі, полювали на тварин, тобто за формами взаємен з навколишнім середовищем мало чим  відрізнялися від тварин. Протягом майже всього палеоліту суть пред­ків людини залишалася в основному біотичною. Однак роль соціаль­ного чинника у спільнотах людей поступово зростала. Десятки тисяч років були потрібні для того, щоби людина навчи­лася виготовляти такі знаряддя з каменю та  започаткувати перші галузі суспіль­ного виробництва — рибальство і мисливство, а згодом — скотарство і землеробство, гончарство і ткацтво. Общини первісних людей спалювали ліси і істотно впливали на чисельність популяцій мисливських тварин.

 Контрольні запитання: 

     1.     Коли з’явилися і якими були перші людиноподібні істоти ?

     2.     У чому полягав вплив первісних людей на навколишнє середовище.

     3.     Що таке антропогеновий період ?

     4.     Що таке палеоліт ?

     5.     Роль лісу в житті первісних людей.

     6.     Яким був вплив первісних людей на навколишнє середовище ?

     7.     Що було першим технічним здобутком людства ?

     8.     Роль вогню у перетворенні природи за часів палеоліту.

     9.     Де були зосереджені первісні поселення людей на Україні ? Яким був їх спосіб життя і вплив на навколишнє середовище ?

Hosted by www.Geocities.ws

1