Українська

Deutsch

English

A-я

Пошук

Головна

 Кловський ліцей №77

НОВИНИ

ІСТОРІЯ

ОСВІТА

ДІЯЛЬНІСТЬ

МУЗЕЙ

ГАЛЕРЕЯ

МІСЦЕВІСТЬ

ФОРУМ

КОРИСНІ ЛІНКИ 

ІСТОРІЯ

БЛАГОДІЙНІСТЬ

ВІДВІДУВАЧІ

КОЛЕГИ

ВИКЛАДАЧІ, УЧНІ

З історії Кловського ліцею...

Ровесник століття

Історична довідка

Кловський ліцей №77 (колишня СШ № 77) – ровесник століття. 

Все, що пережила наша країна протягом майже ста років, відбилося на долі школи. Революція і громадянська війна, будівництво 20^х – 30^х років, українізація та її скасування  страшні репресії 37 – 38^го, Велика Вітчизняна війна, Афганістан і наш біль – Чорнобиль, перші роки перебудови і демократизації, здобуття незалежності України – крізь усе пройшли вчителі і учні 77^ї школи. 

Музей історії школи зберігає унікальні документи, листи, фотографії, пов’язані з різними роками життя її педагогів та учнів. Все це збиралося протягом більш ніж 20-ти років колективом школи. Збір матеріалів ускладнювався тим, що під час війни загинув майже весь освітянський архів. Все ж нам пощастило знайти цікавий матеріал про перші роки існування школи в міському та обласному архівах та в газетному відділі й відділі рідкої книги Національної бібліотеки ім. Вернадського АН України. 

Нашу школу було засновано 1 жовтня 1900 року при найстарішому з київських заводів – “Арсеналі”.  

Школу було відкрито для дітей робітників – їхніми коштами та коштами демократичної інтелігенції заводу. 

Це було перша пролетарська школа в місті Києві. Спочатку школа була однокласним парафіяльним училищем, а з 1904 року – двокласним. Кількість учнів зростала з року в рік: у 1900 р. тут навчалося вже 90 учнів, 1902 року – 113, 1903 – 170 учнів, 1904 – 200... 

Спеціального приміщення для школи в перші два роки її існування не було, а заняття проходили на другому поверсі заводського будинку за адресою Московська, д.2. 

Першими сюди прийшли педагоги Ганна Пантелеймонівна Снєжкова – завідуюча училищем, Марія Григорівна Камєнєва, Єлизавета Єгорівна Гіппенройтер, Сава Євдокимович Петруневич та інші. 

З перших років існування школи викладачі намагалися всебічно розвинути дітей. В школі існував невеличкий театр, оркестр. 

Тут любили співати. Отже, навряд чи випадково з її стін згодом вийшли всесвітньо уславлені співаки народні артисти Марія Литвиненко-Вольгемут та Костянтин Лаптєв. 

В 1917 році школа переїхала в нове приміщення по вулиці Кловську, 7а, яке було спеціально побудовано для неї. Зараз це територія заводу “Арсенал”. 

Тут вона проіснувала до 1937^го  року. Після 17^го  року змінювалась школа та її назви. 

Школа передавалася під порядкування Міської управи, Губнаросвіти, Наркомосу та ін. 

У 1918 році школа називалась училище № 138 (арсенальське), з 1923 року – Трудшкола №77, з 1930 – ФЗУ №77, з 1934^го середня школа №77. 

З 1928 року школа носила ім’я більшовика-арсенальця Андрія Іванова. У 1935 році комсомольська та партійна організації “Арсеналу” звернулися до українського уряду з проханням виділити кошти на розвиток школи – створення нових лабораторій та розширення бібліотеки. Кошти були виділені, Ала через два тижні уряд вирішив не добудовувати старе приміщення школи, а збудувати для арсенальської школи нове приміщення. У цей час в м. Києві йшло будівництво багатьох нових шкіл  (наприклад школи № 51). 

Підґрунтя починав мурувати комсорг “Арсеналу” Зіновій Мойсейович Род штейн. 1937 року новий учбовий рік розпочався в новому приміщенні. 

У довоєнні роки школи жила тими ж інтересами, що і вся країна. Заняття в аероклубі, гуртки ТСОАВІАХІМу, здача норм на значки ГПО, ППО, піонерські табори, зустрічі з іспанськими дітьми, шкільний театр, пушкінські вечори, зникаючі з класів слідом за репресованими батьками учні... 

Більше ста учнів та вчителів школи №77 в перші дні пішли на фронт, деякі просто зі шкільної парти... 

Зараз у Музеї Великої Вітчизняної війни створена нова експозиція на матеріалах з музею історії школи № 77 (Випускники 41^го). 

Більше сорока учнів за неповними даними не повернулися з війни. Їх прізвища занесені в Книгу пам’яті міста Києва.

Під час війни школа працювала до 19 серпня 1941^го  року. В роки окупації школа не працювала, але деякі вчителі самотужки збирали учнів, годували їх власним коштом і потроху вчили (1942 рік).

Після звільнення Києва від фашистських військ з листопада 1943 ^го по 1946 ^й  рік шкільні класи перетворилися на військовий шпиталь, а з 1947 ^го  року вона стала знову школою – чоловічою середньою школою № 77. З 1992-го – це Кловський ліцей №77. 

Які бурі та смерчі не проносилися над людськими долями, а дітей треба було навчати. У цій місії, у цьому покликанні вбачали сенс свого буття покоління педагогів. Тому зовсім не випадково ще 1977 року школа №77 стала називатися зразковою. 

Кажуть, що гарні традиції слугують ліпшим дороговказом, аніж найпалкіше серце. Вже понад сорок (!) літ береже, плекає, розвиває традиції ліцею його директор Галина Євдокимівна Глущенко. ЇЇ високі урядові нагороди аж ніби маліють перед найвищим званням – Учитель. Галина Євдокимівна живе своєю школою, як дихає. Дивовижний директор незвичайної школи. Директор і педагогів згуртувала особливих – талановитих, закоханих у свою справу професіоналів. Поміж викладачів ліцею – кандидати наук, заслужені вчителі. Найголовніше ж – це люди, які сповідують принцип: учитель лише тоді справжній, коли , свіча, світить іншим, не жаліючи себе. Усі премудрощі сучасних наук вони вміють зробити простими й цікавими. Отож цілком природно, що кловські ліцеїсти з року в рік перемагають в олімпіадах та міжнародних конкурсах, а випускники майже стовідсотково стають студентами вітчизняних і зарубіжних ВУЗів. 

З Кловським ліцеєм давно співпрацюють провідні інститути та наукові заклади столиці, адже є перспектива – підготовка інтелектуальної еліти. 

... Школа – це свято, школа – це будні, школа – це труд. Найперше – для дитини, для школярика, школяра, випускника. Не виходить задачка, не запам’ятовується формула? У Кловському таке теж трапляється, та рідше, ніж деінде, - тут навчаються весело. У ліцеї три хори, чотири театральні студії, а ще гуртки краєзнавчий, бального танцю, акробатичного рок-н-ролу, гімнастики, різноманітні спортивні секції... А ще – дебатний клуб “Пандора”, “Бейн-ринг”, шкільна газета “Кловські новини”. І щодня, і в усьому – шкільний парламент – Президентська рада. 

Збігають роки, виростають діти... щось забувається, притлумлюється “дорослим життям”, а в шкільному музеї – вони – вони як 20, 30 ... літ тому. 

І двері ліцею відчинені для людей небайдужих, як відкриті серця його вчителів та учнів – для добра.

на початок сторінки