15 червня 2003 згідно з декретом Апостольського Екзарха Українців Католиків візантійського обряду в Німеччині і Скандинавії Преосвященого Кир Петра Крика народилася нова громада, нова парафія, яка включає в себе територію Архиєпархії Бамберґ (Архиєпархія Бамберґ охоплює такі місцевості, як Бамберґ, Нюрнберґ і Вюрцбурґ). Аби ця подія відбулася вірні громади вінзантійського обряду доклали немалих зусилль. Адже саме існування громади, яка до того часу не мала офіційного статусу, було під загрозою. Особливо критичною була ситуація в Нюрнберзі у 1998 - 1999 роках. Священники, які часом відправляли там Службу Божу були тілько тимчасовими заступниками. В таких умовах не було можливим орґанізувати реґулярну роботу суботньої школи, і давати дітям та молоді належне реліґійне виховання. Громада не отримувала жодних фінансових засобів для свого існування. В таких умовах вірні мусіли власним коштом оплачувати свої духовні потреби, але це не завжди вдавалось, тому "стадо без пастиря" часто блукало від храму до храму, аби мати змогу молити Бога за своїм обрядом.

Аби змінити нездорову ситуацію були численні звернення, листи до Єпископів в Бамберзі, Айхштатті, до Префекта Конґреґації Східних Церков в Римі, до Апостольського Нунція в Німеччині, а також до їх Блаженьства Мирослава Івана Кардинала Любачівського. Завдяки тим старанням сьогодні відвернено загрозу існуванню громади, яка була започаткована з часів другої світової війни. Вже тоді були тут великі українські згромадження. Офіційного ж статусу наші церковні громади у Франконії не мали. Буремні часи розкидали українців по цілому світу. Як не прикро, але історичні обставини не дали змоги аби сини і дочки нашої багатої і родючої української землі були господарями в своєму краї. Одні були вивезені на примусові роботи, інші пройшли ті нелюдські "машини смерті", хтось прийшов сюди після кривавої нерівної боротьби з окупантами, багато було тих, які рятувалися з того "раю", який творили комуністи.

Час брав своє і зараз тих, котрі пройшли ті буремні роки, залишилось дуже мало. На зміну їм пришли новітні імміґранти: заробітчани, студенти, ті що виїхали в Німеччину аби створити сім'ю. Десь близько з 1998 року збираються ці нові вихідці з України на Служби Божі, час від часу відбуваються вечори, святкування.

Але чи можна назвати громадою зібрання людей, які на якусь часину (в середньому раз на тиждень) зустрілись, а потім - розбіглися і далі погрузли кожен в своїх інтересах. Що ж таке християнська громада? Христос казав: "Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!" (Івана 15.12). Щось подібне здається було колись і в українських селах. Люди помаги один одному в господарських роботах, разом будували хати на спільних толоках, прощалися всі разом із тими, що відходили у вічність і разом тішилися новонародженим.

Що ж, до такої громади ще неблизько, але те, що діється в Бамберзі, Нюрнберзі і Вюрцбурзі є кроками до правдивої християнської спільноти. І заслуга у цьому в першу чергу о. декана Богдана Пушкара, або вірніше цілої родини Пушкарів. Це вони, Пушкарі, завжди беруть активну участь у всіх громадьських заходах і часто є їх орґанізаторами. Багато знають їх гостинність і те, як вони відгукуються на чужі проблеми. Допомогти комусь ділом, чи порадою - вони завжди напоготові. Це вони, власним прикладом своєї родини, скріплюють громаду. Тому і вдалося об'єднати людей з різних реґіонів, людей, багато з яких виросли без церкви, бо вона була відкинута комуністичною владою. Але лишилося оте ґенетичне душевне прагнення до Світла, бажання творити християнську громаду. Що ж, - помагай їм в цьому Боже бо "в єдності сила народу, Боже нам єдність подай".

Ромко Вельґан