|
Достигают вишні, А ми з Йваном у Нью-Йорку Уже зо три тижні. Роботу-смо напитали, Квартиру наймили, Убралисі троха в пірі, Дзиґари купили. Та й зайшли раз на вулицю (цілком віпадково), Там, де у них за доляри Дівки до любови. Стоят собі, шкіріт зуби, Аж видко утробу, А хлопи їх вібирают - Гі би в нас худобу. Чисте чудо, люди добрі... - Тікаймо, Іванку! А він собі там сподобав Якусь негритянку. Я й'го прошу, я й'го молю: - Не грай, Йване, кіна, В тебе ж дома Василинка, Як пластьинка сіна. Жінка, - кажу, - на півсела, Хоч малюй картини, А ти найшов чорну малпу, Як п'єц з середини. А Йван мені: - Яка жінка Посеред Нью-Йорка! Ти, Михасю, у любови Тупий, як махорка. Бери тоту конопату, А я чорношкіру, Та йдем цяпку побалдіїм До них на квартиру. Лиш доляри, - каже, — мусим Добре затайити, Дамо рано їм купони - Най йдут в банк міньити. А я, дурний, погодивсі - Мусів тихо сісти, Бо з Йваном сі перечити, Як з шмаркатим їсти. Та й вже дивлюсі на свою: Файні очи й брови, Шкіра біла, як в людини, Лиш худа, як ровер. А на Иванову як глипну, То аж мене нудит, В'на й'го точно се'ї ночи До смерти напудит. Прийшли ми вже до тих дівок, Сіли-смо на ліжко, Тай дали нам вони кави, Вина по кілішку. І, певно, щось досипали До кави в горньита, Бо ми вбідва зразу вснули, Як малі пацьита. Збудилисі десь під ранє В смітярці за містом - Напівживі, посинілі, Голюсінькі чисто. Отак-їсмо побалділи Й кавалєрували - Пішло шматі і купони, А з ними й доляри. Отак тобі, Михасику, Що Йвана-с послухав; Бодай би ти, Йванку, баби Сто років не нюхав! Ой, сходило ясне сонце Понад окіяном, Затужила якась птаха Над нами з Іваном. А ми, бідні, повставали, Зачьили шукати, Чим би своє грішне тіло Трохи повкривати. У них там мой на смітярці, Як в нас в магазині: Я найшов тогди райтузи, Шо маю й донині. Мусів лише дріт всилити, Бо ґумки не мали, Потім найшов камизельку, Два ліві сандали. А Іван в якусь церету Гет цілий обвивсі... Аби він був ще мацьонький Пипков удавивсі! Добралисі ми додому, Десь під кінець ночи, То вже сі нам кавалєрки До смерти не хоче. Тепер знаїм: в кого в думці Пустота, батярка, Чужі баби і горівка- Того жде смітярка.
І мама просили, Щоб ви до нас на весілля З вуйнов приходили. А як, може, не прийдете, То сі ніц не стане, Ми й так людий наскликали До дідьчої мами. - Чи твій тато переївсі, Чи побивсі з хати? Чи вже не мав дома мудрих По людьих післати? - Ой, то мама наказали Мене й моїх братів, Аби мудрі йшли до мудрих, А я-до вар'ятів.
І тепло вітаю Із курорту, де я тиждень, Як відпочиваю. Сплю і їм тут кілько хочу Та й жию, як пані, Щодньи ходжу по водичку, Купаюсі в ванні. Об'їздила-м всі базари, Накупила шматі! Лиш як вечір наступаї, Ледь не вию в хаті. Ой як мені, моя любко, Та й з горі не вити, Як тут собі найти хлопа - Легше сі втопити. Як тут у нас на одного - Зо сім, вісім жінок! Се, людоньки, якась кара, А не відпочинок. Ходіт дівки й молодиці, Всміхаютсі мило, А тих хлопів - таке гі би Всіх повітрафльило. Самі якісь недорослі, Помньицкані, сонні - Блинькают тут оден з другим, Як спутані коні. Лише якісь трохи кращі Сюди попадают, То їх жінки ще з сумками З поїзда хапают. Пішла вногди я на танці - Лиш сі навстидала, Ніхто навіть і не плюнув Там, де я стояла. Так сі мені тут лікуї Та й відпочиваї - Мене уже шляк трафлії І дідько хапаї. Уже мене й день не тішит, І сонце не грії. Коби мені й'кийсь попавсі - Нігде сі не дії. Ой натьигну п'їть перстенів, Намалюю губи, Обсмикаю собі брови Та й віставлю груди. Ще й вімию добре ноги Від озокериту, Зроблю розріз на спідници До апендициту. Та й лосіни у сусідки Пожичу для «форсу» - То всі хлопи зачуміют, Як від дихлофосу. Тепер бувай. Як щось найду, То буду писати, Бо я біжу ще волосі Перефарбувати.
П'йиний серед ночи Та й нипаї напомацки - Попити щось хоче. А перед тим у них дома Свиню закололи, То сі напив, сарачиско, Пацьичої крови. І льиг цілик зачямканий На бамбетель спати, Аби жінку не рунтати Та й ніч не псувати. А та рано, ще досвіта Встала до корови - Як глипнула на Івана, А він цілий в крови. - Йой, людоньки! Йой, падоньку! - Лиш заверещьила, Та й через пліт до сусідів: - Йвана кров залльила! Сусід з лужка сі зриваї, Біжит у контору, Гальоп дзвони до шпиталю - Вікликаї «скору». А сусідка - до сусідки, А та бігом далі... І доки сі розвиднило, То всі в селі знали. Та й вже хто лиш кого стріне - Згадуют Івана, Що був файним чоловіком І добре фірманив. Бо то таке життьи наше - Мусиш дуба дати, Щоб від людей добре слово Про себе діждати. Вже на вінки сі збирают Колгоспні фірмани, У столярни дошки тешут На трунву для Йвана, Продавчині за ним в склепі Плаче, як за татом, Бо винен був за півлітру Та й не вспів віддати. А тим чьисом Йван збудивсі, Продер спухлі очи, Чує - в церкві чогось дзвоніт - «Хтось вмер сеї ночи?..» Та напивсі він якогось Розсолу з гілетки - Тут до хати забігаї Бахурець з рулетков: - Вібачійте, вуйку Йване, Бо мій, - каже, - тато Якраз робит для вас трунву - Треба мірку зняти... Йван з бамбетлі на бахура Аж вітріщив очи: -Чи ви вбідва з своїм татом Зварювали, хлопче? А тут «скора» приїзджії, Та й летьит до хати: - Показуйте живо трупа, Нема чісу ждати. Ніхто точно се не знаї, Чим то сі скінчило, Лиш виділи, як та «скора» Без вікон гонила. Ой, то було в селі сміху, Як вздріли Івана, А найбільше сим раділи Колгоспні фірмани. Бо ще вінки не купили, А гроші зложили - Добре віпили за Йвана, Ще й їго впойили.
Попід лужка лазив. Йой, так зуби заболіли, Мало-м сі не сказив. Що-м вже не їв і не капав Всьикої зарази, Грів-їм зуби щогодини По два, по три рази. Повіпивав всю горівку Ще й гарбату з м'йити, Навіть сечов натиравсі З малого тельити. А в аптеку пішов рано - Дурно втварьив двері, Там такі високі ціни - А пусто в кишени. Подумав я штири слова З руського фолькльору, Гримнув дверми та й гризусі Серед коридору: Ой що буду, моя мамко, Сю нічку робити: Чи дертисі знов по стінах, Чи на місіць вити? Йду додому, би-сте знали, Гі той бик на бойню, . Та здибаю по дорозі Нашу тету Доню. Йой, та каже, що невістка Торік в неї жила, Та й відтогди щось півслойка Піґулок лишила. Беру в тети я той слоїк, Аж цілюю в руки, Віпиваю зразу штири, Вітак ще дві штуки. Най сі дії всьо, що хоче, Най я вріжу дуба, Може, з шістьох тих пігулок Хоч зо дві - від зуба! Лігну в дома я на лужко, З головов укривсі, Та й не знаю, шо-м, людоньки, Пургену напивсі. Як се в мені загуділо, Як зачьило перти, Гі би в тому Чорнобили Реактор четвертий. То так-їм гнав за стодолу, Що не вспів сі взути. Але-м побув. Вертаюсі Та й хочу лігнути... Йой, тут ще раз як лапаї - Лечу скорше кулі; По дорозі вірвав фіртку, Розтолочив курі. Вганіюсі, люди добрі, Куди там лігати! Навіть зайти не вспіваю До рідної хати. Так я туди цілу днину І всю нічку бігав, А під ранок уже-м ледве Відти ноги тьигав. То вже-м не міг ні ходити, Ні сподні тримати, Коли мене, гейби трупа, Затьигли до хати. Ото-м собі полічивсі - Бодай сі й не снило, - Втратив ваги сорок кіля Та й чисто всю силу. Тепер я п'ю лише воду І лиґаю слину, А ту тету і невістку Розітру на глину! Коби-м трохи сі поправив, Зміг на ноги встати - Вони мене вбідві довго Будут пам'їтати. А вас, якби, може, когось Зуби заболіли, То в мене сі ще в тім слойку Піґулки лишили.
Якісь волоцюги Впхали мені за півлітру Старого папугу. Привіз їго я додому, Пустив межи діти, Насипали їму їсти Та й налльили пити. А він собі на вазонок Віскочив, небори, - Сидит, мруга, скубе пірі І ніц не говори. Аби тобі за день каркнув Чи писнув на кого. Я вже навіть був подумав, Що-м купив німого. Та лиш ввечір моя жінка В хаті сі з'явила, Сей як каркне: - Прівєт, Манька! Бутилку купила? - Йой, се, люди, що за птаха, Та й що за нападки?! А він жінці: - Закрой харю! Мать твою (три крапки)! Та, сирота, з перепуду Гет аж причікнула, Бо відроду таким матом Ще крита не була. Мені таки дух заперло І вімкнуло мову. А той сі так матюкаї, Як шофер з Тамбову. Коли я вже спам'їтавсі, Як за ним скакаю! Та ж я, люди, свою жінку Сам не матюкаю. З дві години ми папугу Вбідвої лапали, Всьо у хаті через него Поперевертали. То такі-смо були злосні, Як, нарешті, ймили, Що, якби нам не дітиска, То би задушили. Заперли ми лайдацюгу В ванну тої ночи - Най сі вже там матюкаї, Кілько сі й'му схоче. Ой, журимсі двої з жінков, Не можемо спати - Сей папуга нам за тиждень Бордель зроби з хати. Не жіль мені тої фльишки, Дав би-м уже й другу, Лише би сі тепер збути Блатного папугу. Та дурно я нервувавсі І жінка не спала, Бо на него тої ночи Маглівниці впала. І так їго за мій клопіт Там примаглювало, Що той замовк — гейби дзьобок Заціментувало. Тепер сидит, сарачиско, Тихонько дрімаї, Лиш як уздрит маглівницю - З пірі вілітаї. А я лежу та й думаю: Як би то зробити, Аби тоту маглівницю По людьих пустити. Як хтось лише матюкнесі При чеснім народі, Тогди їго маглівницев Відразу - по морді! І так їго відлатати Та й так їму дати, Аби не зміг пусте слово До смерти сказати. Бо так сі в нас научили Від «старшого брата», Що дихати вже не годни Без руського мата. Якби я був президентом, То, аби-сте знали, Тогди би сі матюкати Живо перестали. Ой, лиш би нас поміньили Із Кучмов місцьима, То я би вас забезпечив Всіх маглівницьима. А поки ще не мініют, То я чьис не гаю - Докінчую коломийку, Та й вам заспіваю. Хто з вас любит коломийки, Здорові співайте! Хваліт мене чи габзуйте, Лиш не матюкайте. 1994р.
Гуляли та й пили! Було колись Перше травня, Тепер відмінили... А в нас, кимлю, в училищі Парад ріхтували, Та й там мені якесь гасло Нести записали. Якраз тогди був Великдень, Забамкали дзвони - А тут мусиш ципірити Канцурі червоне! Шурнув я тим транспорантом До псьичої буди, А сам пішов собі в церкву, Як всі добрі люди... Певно, був би-м на колінах Ліз до Станіслава, Якби знав, що так паскудно Обернесі справа. Взьили мене в кабінети — Люба мамко моя! Як я собі нагадаю, Ще сі й нині бою. Наших тогди трої хлопців Таке саме втнули, Але всі сі відбрехали, Бо мудріші були. Оден каже, що й'му кістка У горло попала, Другий бреше, що корова Якраз тельи мала, Третий приніс від докторів, Що сі спльичий мочи - Лиш я, дурний, всьо по-правді Віпалив у очи: - Як вам ліпше, ніж Великдень, Ваше Перше мая, То й'діт собі з прапорами - Най Бог помагаї. А я борше люблю їсти Ковбасу з яйцьима, Ніж портрети з патиками Нести вулицьима... Иой, як я лиш то сказав їм, Не мав де сі діти! Тут збіглисі всі партійці, Зачьили шипіти. А директор аж посинів, Хапнувсі за воду: —Товариші, - кричит в шкльинку,- Се ворог народу! За се свьито йшли під кулі Тисячі повстанців, А він, - каже, - Перше травня Проміньив на яйці. Та ще й гасло пролетарське Під буду засунув - Ти ж трудящим всього світу Гейби в морду плюнув! Хапнув мене тон, що у нас Військову читаї: - Маїш щісті, що у мене Пистольи немає! А партійці підтакуют, Кажут одни одним: - От, фашиста відкормили Горохом народним. Ті то мене мордували Два дни і дві ночи - Мені сі вже ні ковбаси, Ні яєць не хоче. Два дни їсти, ані пити Ніц не позвольили, А по нужді, аж як плакав, То тогди водили. Ой, як мене з кабінету Нарешті пустили, То я віпив видро води, Як верблюд в пустини. Тепер мені Перше травня - Найрідніше свято, А Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, Як мама і тато. Так-їм носив їх портрети На всьикіх парадах, А брехати научивсі, Як радянська влада. Жіль, що людим перекрили Шлях до комунізму, Та я гасло зберігаю: «Смерть капіталізму!» Або вночи не раз рявкну, Як місіць присвіти: - Хай жиє великий Травень, Партія й совіти! 1993 р. |
Ukrainische Kirche: гумор
Останні зміни внесено 14.07.2003
Доповнення і завваги надсилати на
[email protected]
URL: http://de.geocities.com/velgan_r/bibl/puszkar.html