Авдієнко Михайло
роки народження і смерті невідомі
Український революційний діяч, член ЦК УСДРП. У 1918 р.– член групи незалежників. У 1919 р. разом з цією групою увійшов до Всеукраїнського ревкому для збройної боротьби проти більшовицького уряду X. Раковського. З 1920 р.– член ЦК УКП. У 30-х роках – репресований.

Андрієвська Ольга
роки народження і смерті невідомі
Член Української партії соціалістів-федералістів. У 20-х роках – співробітник ВУАН. Заарештована і заслана під час процесу СВУ. Подальша доля невідома.

Андрієвський Віктор
н. 1885
п. 1967
Громадський діяч, публіцист і педагог. У 1917–1918 рр.– губернський комісар освіти на Полтавщині. Співзасновник Української партії хліборобів-демократів. З 1920 р.– на еміграції. Автор праць антисоціалістичного спрямування. Подальша доля невідома.

Андрієвський Панас
н. 1878
п. 1955
Політичний діяч, мировий суддя, адвокат, член Української партії самостійників-соціалістів, Національного союзу і Директорії. На еміграції – професор УВУ в Празі.

Андрій Боголюбський
н. бл. 1111
п. 1174
Князь володимиро-суздальський, засновник майбутньої московської держави. У 1169 р. Зруйнував Київ.

Андрусов Микола
н. 1861, Одеса, Україна, Російська Імперія
п. 1924
Відомий геолог, статиграф і палеонтолог. Викладав у Петербурзькому й Новоросійському ун-тах. 1896-1905 рр. – професор Юр'євського Ун-ту; 1905-912 рр. – професор Київського Ун-ту; 1912-1914 рр. – професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі і співробітник Геологічного комітету; 1914-1918 рр. – директор Геологічного музею Петроградської АН; 1918-1920 рр. – професор Таврійського Ун-ту 3 1921 р. працював у лабораторіях Сорбонського (в Парижі) і Карлового (у Празі) ун-тів.
Праці М.І.Андрусова, складають епоху в стратиграфії, палеонтології, палеографії, палеоекології, океанології. Вони дали змогу розробити детальну стратиграфію неогенових відкладень Понто-Каспійської області, яка й досі є неперевершеним зразком щодо чіткості та точності підрозділів. Подальші роботи лише деталізували закладену в цих схемах раціональну основу Плідність спадщини М.І.Андрусова вплинула і на практику відкриття родовищ нафти на нових територіях.

Анна
роки народження і смерті невідомі
Дочка візантійського імператора, дружина Ярослава Мудрого.

Анна Ярославна
н. 1024?
п. 1075?
Дочка Ярослава Мудрого, королева Франції. У 1049 р. одружилася з французьким королем Генріхом І. Після його смерті (1060) була регентшею під час правління свого сина Філіппа І.

Антонов-Овсієнко Володимир
н. 1884
п. 1938
Більшовицький військовий діяч. У 1918 р. керував наступом більшовицьких військ на Україну. Пізніше займав ряд постів у Червоній армії та в уряді УСРР. З 1924 р.– на дипломатичній роботі. Репресований.

Антонович Дмитро
н. 1877
п. 1945
Політичний діяч, історик, мистецтвознавець, один із засновників РУП. У 1917 р.– активний діяч Центральної Ради. У 1917–1918 рр.– морський міністр. У період Директорії – голова дипломатичної місії в Римі. Один із організаторів Українського вільного університету у Відні і Празі, директор Музею визвольної боротьби України в Празі. Автор численних наукових праць.

Антонович Марко
н. 1916
Син Дмитра Антоновича. Президент Вільної академії наук у діаспорі. Український історик. Співробітник журналу "Український історик". Живе у США.

Апостол Данило
н. 1654
п. 1734
Гетьман України з 1727 р. Багато зробив для впорядкування козацької адміністрації, для судових реформ, врегулювання соціальних відносин.

Артем (справж. прізвище Сергеєв Федір)
н. 1883
п. 1921
Радянський партійний і державний діяч. У 1917 р.– секретаркомітету більшовицької партії, що об'єднував Донбас, Харківську й Катеринославську губернії. У 1918 р.– голова раднаркому й комісар народного господарства т. зв. Донецько-криворізької республіки. У 1919 р.– член більшовицького уряду УСРР і один із керівників ЦК КП(б)У, згодом на партійній роботі в Москві.

Артимович Агенор
н. 1879
п. 1935
Мовознавець, доцент Чернівецького університету, державний секретар освіти і віровизнання ЗУНР. Пізніше – професор УВУ та Українського педагогічного інституту в Празі.

Аскольд і Дир
роки народження і смерті невідомі
Напівлегендарні постаті, згадувані в "Повісті минулих літ" як київські князі (IX ст.). Їх імена пов'язуються з походами Русі на Візантію й Закавказзя. За літописним описом, Аскольд і Дир були вбиті Олегом і поховані в Києві на Угорській горі (Аскольдова Могила).

Бабко Анатолій
н. 1905, Судженське, Томська губернія, Російська Імперія
п. 1968
Відомий хімік-аналітик українського походження. У 1941-1968 рр. – завідуючий лабораторією Інституту загальної та неорганічної хімії АН України, водночас з 1944 р. – завідуючий кафедрою аналітичної хімії Київського Ун-ту.
Вивчав рівноваговий стан комплексних сполук у розчинах. Обґрунтував загальні положення східчастої дисоціації у розчинах. Розробив методику визначення складу комплексів, що містяться у розчині. Велике практичне значення мають його дослідження у галузі потрійних комплексів, а також дослідження каталітичних реакцій.

Базилевич Григорій
н. 1759
п. 1802
Видатний лікар, перший клінічний професор у Російській імперії, вихованець Харківської колеґії. Вивчав медицину у Петербурзі та Страсбурзі. З 1795 професор патології і терапії в Петербурзькій медично-хірургічній школі. Запровадив клінічні палати при військових шпиталях; як секретар Медичної Колеґії сприяв поширенню медичної освіти.

Бандера Степан
н. 1909
п. 1959
Голова Проводу ОУН. З 1931 р. – заступник крайового провідника, потім – керівник крайової екзекутиви ОУН та крайовий комендант УВО. За організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Перацького у 1934 р. засуджений до смертної кари, яку було замінено на довічне ув'язнення. Звільнений у вересні 1939 р. У 1940 р. очолив революційну фракцію ОУН. 30 червня 1941 р. обраний членом уряду проголошеної у Львові відновленої Української держави. В'язень німецьких концтаборів. Після війни очолював Провід закордонних частин ОУН. Убитий агентом КДБ СРСР.

Бантиш-Каменський Дмитро
н. 1788
п. 1850
Історик. Автор праць, які написані на основі використання багатих архівних джерел: "История Малой России" (т. І–IV, 1822), "Словарь достопамятных людей русской земли" (т. І–IV) та ін.

Баран Михайло
н. 1884
п. 1937
Діяч КПЗУ. У 1920 р.– член Галревкому, пізніше науковий співробітник ВУАН і ректор Київського інституту народного господарства.

Баран Степан
н. 1879
п. 1953
Визначний політичний, громадський діяч та публіцист у Галичині, член УНДП, а потім – УНДО. У 1918–1919 рр.– член Національної Ради ЗУНР і секретар земельних справ у першому уряді ЗУНР. Посол до Варшавського сейму у 1928–1939 рр.

Барановський Христофор
н. 1874
п. 1941
Визначний громадський і кооперативний діяч на Наддніпрянській Україні до першої світової війни і в добу відродження Української держави, засновник і директор Союзбанку в Києві, з 1917 р.– голова управи Украінбанку, з 1919 р.– голова ради Центрального українського кооперативного союзу – Централу. В період Центральної Ради – генеральний секретар фінансів, в 1920 р.– міністр фінансів УНР в уряді В. Прокоповича. З 1920 р.– на еміграції в Південній Америці.

Барановський Ярослав
н. 1906
п. 1943
Бойовик, засуджений польським судом у 1926 р. З 1930 р. перебував за кордоном. Із 1933 р.– секретар Проводу ОУН. Вбитий у Львові.

Барвінський Олександр
н. 1847
п. 1927
Визначний педагог, історик, громадсько-політичний діяч. У 1891–1907 рр.– посол до австрійського парламенту. Заснував Християнсько-суспільну партію. У 1918 р. був секретарем освіти й віровизнання в першому Державному секретаріаті ЗУНР.

Бачинський Лев
н. 1871
п. 1930
Адвокат. Голова Української радикальної партії (1918–1930), посол до австрійського парламенту (1907–1918). У період ЗУНР – комісар Станіславського повіту, а потім – віце-президент Національної Ради ЗУНР.

Бачинський Юліан
н. 1870
рік см. невід.
Громадський діяч, публіцист, член Русько-українськоі радикальної партії. У 1895 р. опублікував книгу "Україна irredenta", де обгрунтував потребу створення української соборної держави. У 1918 р. був членом Української Національної Ради в Галичині. У 1919 р.– представник УНР у Вашингтоні. Повернувся до УСРР, де в 1934 р. був репресований.

Безбородько Олександр
н. 1746
п. 1799
Київський полковник. У 1775 р. переїхав до Петербурга, де здобув блискучу кар'єру, спочатку як секретар Катерини II, а пізніше – канцлер. Мав великий вплив на царя Павла І.

Безредка Олександр
н. 27 березня 1870, Одеса, Україна, Російська Імперія
п. 28 лютого 1940
Мікробіолог, учень та співробітник лауреата Нобелівської премії І.Мєчникова. З 1897 і до кінця життя працював у Парижі. Отримав ступінь доктора у Паризькому Ун-ті, відтоді асистент, професор і з 1916 заступник директора Пастерівського Ін-ту в Парижі. Автор багатьох наукових праць, переважно в галузі вакцинації та імунітету.

Безручко Марко
н. 1883
п. 1944
Військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. У 30-х роках – голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві.

Бердник Олесь
н. 1927
Письменник. За участь у правозахисному русі був ув'язнений у радянських тюрмах і таборах. Звільнений у 1988 р. Ініціатор створення Української Духовної Республіки.

Берзін Рейнгольд
н. 1888
п. 1939
Командир Червоної гвардії. З січня 1918 р. командував Мінським більшовицьким загоном, який брав участь у наступі на Чернігівщину і Київ проти військ Центральної Ради.

Бец Володимир
н. 26 квітня 1834, м.Остер, Чернігівщина, Україна, Російська Імперія
п. 12 жовтня 1894
Видатний анатом і гістолог, педагог, громадський діяч, професор Київського Ун-ту, член багатьох наукових товариств. Залишив близько 50 наукових праць Роботи присвячені будові людського мозку, зокрема відмінностям у тонкій структурі (архітектоніці) різних його ділянок. В.Бец відкрив рухливу зону кори головного мозку і описав (1874) велетенські пірімідні нервові клітини, названі його іменем.

Білозерський Василь
н. 1825
п. 1899
Громадський діяч. Брав участь в організації Кирило-Мефодіївського товариства. У 1848 р. засланий до Петрозаводська. В 1861–1862 рр.– редактор першого українського щомісячного журналу "Основа". Активний член гуртка українців у Петербурзі.

Бісик Микола
роки народження і смерті невідомі
Сотник Січових Стрільців (київських), учасник антигетьманського повстання (листопад 1918 р.).

Блакитний Василь (Елланський)
н. 1891
п. 1925
Революційний діяч і письменник; член УПСР, з 1918 р.– боротьбист, редактор газети "Боротьба", один із ініціаторів влиття боротьбистів до КП(б)У; з 1920 р.– член ЦК КП(б)У, голова Державного видавництва України, головний редактор газети "Вісті ВУЦВК". Під псевдонімом Василя Еллана у 1920 р. видав збірку віршів "Удари молота і серця".

Богданович-Зарудний Самійло
роки народження і смерті невідомі
Генеральний суддя Війська Запорізького. Вів переговори в 1650 р. у Варшаві, був на чолі козацького посольства до Москви (1652), до Туреччини (1653) і в 1654 р. знову до Москви.

Богомолець Олександр
н. 24 травня 1881, Київ, Україна, Російська Імперія
п. 19 липня 1946
Видатний патофізіолог і науковий організатор, дійсний член АН УРСР (з 1929), дійсний член АН СРСР. У 1931 обраний президентом АН УРСР. Очолював створений ним Інститут експериментальної біології та патології та Інститут клінічної фізіології АН УРСР. О.Богомолець – основоположник школи патофізіологів. Опацював нфективну методику впливу на сполучну тканину за допомогою винайденої ним антиретикулярної цитотоксичної сироватки, відомої у цілому світі як стимулятор функцій сполучної тканини. Автор численних праць з ендикринології, порушення обміну речовин, імунітету та алергії, раку, старіння організму тощо.

Болбочан Петро
н. 1883
п. 1919
Полковник Армії УНР. Вів боротьбу проти більшовиків під час їх наступу в період Центральної Ради. З наказу Директорії восени 1918 р. командував Запорізьким корпусом і всім військом Лівобережної України. У червні 1919 р. за спробу стати на чолі Запорізького корпусу розстріляний.

Бращанко Михайло
н. 1883
п. 1973
Закарпатський політичний і культурний діяч, у 1918–1919 рр.– делегат від Закарпаття в уряді ЗУНР. У 1939 р.– член сейму Карпатської України.

Бращайко Юлій
н. 1879
п. 1946
Закарпатський політичний і культурний діяч, організатор Хустської Народної Ради у 1919 р. У міжвоєнний період член багатьох культурних і економічних товариств, один із керівників Християнської народної партії. У 1939 р.– посол до сейму Карпатської України і міністр її останнього уряду. Помер у радянській тюрмі.

Бродій Андрій
рік н. невід.
п. 1945
Учитель, діяч москвофільської орієнтації на Закарпатті. У 1929–1938 рр.– посол до парламенту ЧСР. У 1938 р.– прем'єр автономного уряду Карпатської України, заарештований за зраду на користь Угорщини. У 1945 р. засуджений радянською владою до смертної кари.

Брюховецький Іван
рік н. невід.
п. 1868
Гетьман Лівобережної України. Провадив промосковську політику. Під впливом всенародного обурення Андрусівським договором 1667 р. розірвав з Москвою і підняв проти царя повстання, проте був вбитий козаками.

Буняковський Віктор
н. 16 грудня 1804, м. Бар, Поділля, Україна, Російська Імперія
п. 12 січня 1889
Відомий математик. Після навчання у Парижі – професор у різних високих школах у Петербурзі. Академік (з 1830) і віцепрезидент (з 1864) Петербурзької АН. Автор понад 100 праць з математичного аналізу, теорії чисел, геометрії, теорії ймовірностей та її застосування до демографії, статистики, страхової справи, теорії похибок тощо. Винайшов планіметр, пантограф, прилад для додавання квадратів.

Бурачинський Осип
н. 1877
п. 1948
Політичний діяч, посол до Буковинського сейму у 1911–1918 рр. Член Національної Ради ЗУНР від Буковини, державний секретар судівництва.

Бурденко Микола
н. 8 травня 1876, м. Каменка, Російська Імперія
п. 11 листопада 1946
Видатний хірург, один із творців нейрохірургії, академік; з 1912 професор Тартуського Ун-ту, з 1924 – Московського Ун-ту; перший президент Академії медичних наук СРСР, заснованої з його ініціативи. Наукові праці принесли М.Бурденкові світову славу (почесний член багатьох закордонних наукових товариств).

Вагилевич Іван
н. 1811
п. 1866
Український поет, філолог, етнограф, громадський діяч. Один з організаторів "Руської трійці". Автор "Заміток о руській літературі" (1848). Переклав українською та польською мовами "Слово о полку Ігоревім". У 60-х роках примкнув до польського табору.

Василенко Микола
н. 1866
п. 1935
Історик, громадський і політичний діяч. Член ТУП. В 1917 р.– куратор Київського шкільного округу. За гетьманату 1918 р.– міністр освіти. Взяв участь у відкритті українських університетів в Києві та Кам'янці-Подільському. Із 1920 р.– співробітник ВУАН.

Василько Романович
н. бл. 1204
п. 1270
Волинський князь, спершу у Бересті, а з 1245 р.– у Володимирі. Союзник свого брата Данила Романовича у боротьбі з галицькими боярами, поляками й уграми, що претендували на Галич.

Вернадський Володимир
н. 12 березня 1863, Петербург, Російська Імперія
п. 6 січня 1945, СРСР
Видатний природознавець, засновних геохімії, біогеохімії та радіогеології. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників АН України; став дійсним членом АН України та її першим президентом (з 1919). З 1921 знову у Росії. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Вперше довів, що “все живе” – це динамічна рівновага пов’язаних між собою організмів і що людина здатна порушити її. Організатор та директор Радієвого інституту (1922-39), Біохімічної лабораторії (з 1929; зараз Інститут геохімії та аналітичної хімії АН СРСР ім. Вернадського). Дійсний член НТШ та ряду інших академій (Паризької, Чеської).

Виговський Іван
рік н. невід.
п. 1664
Гетьман України у 1657–1659 рр. Прагнув добитися повної самостійності України, спираючись на Швецію і Польщу, для цього в 1658 р. підписав Гадяцьку угоду. У 1659 р. розбив московське військо під Конотопом.

Винниченко Володимир
н. 1880
п. 1951
Український письменник, політичний діяч. Один з організаторів Центральної Ради, заступник її голови, голова Генерального Секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ. Із серпня 1918 р.– голова Українського Національного Союзу, організатор антигетьманського повстання. В листопаді 1918 – лютому 1919 рр.– голова Директорії. У 1919 р. емігрував. У 1920 р. повертався на Україну, був заступником голови Раднаркому та наркомом закордонних справ, із серпня 1920 р.– на еміграції, де присвятив себе літературній діяльності.

Високович Володимир
н. 28 січня 1854, Гайсин, Україна, Російська Імперія
п. 26 травня 1912
Видатний паталогоанатом ,бактеріолог та епідеміолог. З 1884 професор Харківського Ун-ту, з 1895 – в Київському Ун-ті. Зробив ряд відкриттів у ділянках паталогічної анатомії, бактеріології та епідеміології. Йому належить вчення про ретикуло-ендотеліяльну систему. Одним із перших опрацював проблему фагоциту. В.Високович вважається основоположником харківської школи бактеріологів. Брав активну участь у боротьбі з епідеміями чуми (зокрема у Бомбеї, 1896).

Витвицький Степан
н. 1884
п. 1965
Політичний діяч, журналіст, член УНДП. У 1918 р.– член Національної Ради ЗУНР. Був одним з організаторів возз'єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 р. Згодом – державний секретар закордонних справ, голова місії ЗУНР в Парижі і Лондоні. У 1925–1939 рр.– діяч УНДО. З 1954 р.– президент УНР в еміграції.

Вишневецький Дмитро
роки народження і смерті невідомі
Перший відомий в історії козацький отаман. Близько 1550 р. на острові Мала Хортиця на Дніпрі збудував Запорізьку Січ і об'єднав козаків для боротьби з татарами. У 1563 р. потрапив в турецький полон і був страчений. Герой народної пісні про Байду.

Вітик Семен
н. 1876
п. 1937
Громадсько-політичний і профспілковий діяч на Дрогобиччині. Засновник УСДП, посол до парламенту. В період ЗУНР – комісар Дрогобиччини, віце-президент Національної Ради. З 1919 р.– на еміграції. У 1925 р. переїхав до Харкова. Репресований.

Вітовський Дмитро (1877–1919) – полковник УГА, державний секретар ЗУНР. Був членом радикальної партії. У травні 1919 р.– член делегації ЗУНР на конференції в Парижі. Загинув в авіакатастрофі.
 

Вовк Федір
н. 17 березня 1847, с.Крячківці, Полтавщина, Україна, Російська Імперія
п. 29 червня 1912
Визначний антрополог, етнограф і археолог. Видатний член київської Громади, через переслідування у 1879 змушений був надовго виїхати за кордон. Вивчав етнографічні матеріали в різних країнах Європи. З 1887 оселився у Парижі, де вивчав (у Манувріє, Топінара, Ерве, Амі, Летурнр) антропологію, порівняльну етнографію і архелогію. За працю “Varations squelettiques du pied chez les Primates et chez les races humaines” (1900) отримав премії Godar і від Російської АН. В 1904-06 робив екскурсії в Галичині, Буковині і Угорщині. З 1905 доцент антропології Петербурзького Ун-ту. Ф.Вовк залишив понад 200 наукових праць різними мовами.

Вовчок Марко (псевдонім Марії Вілінської, по чоловікові – Маркевич)
н. 1833
п. 1907
Письменниця. Була знайома з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Костомаровим, І. Тургенєвим, О. Герценом, М. Добролюбовим. Твори мали антикріпосницьке спрямування. Описувала історичне минуле України.

Волобуєв Михайло
н. 1900
п. 1932
Український економіст. Заперечував теорію єдності російської економіки до революції, вимагав розглядати Україну як історично оформлений "народногосподарський організм", що має власні шляхи розвитку. Репресований.

Володимирко Володарович
н. 1104
п. 1152
Галицький князь. Ставши у 1124 р. Звенигородським князем, він з часом приборкав непокірних удільних князів та бояр і в 1144 р. об'єднав Звенигородське, Галицьке, Перемишльське, Теребовлянське князівства в єдине Галицьке князівство. Вів успішну боротьбу проти польських та угорських феодалів, які намагалися загарбати Галичину.

Володимир Мономах
н. 1053
п. 1125
Київський великий князь у 1113–1125 рр. Один з найвидатніших державних діячів українського середньовіччя. Провів правові й фінансові реформи в Києві. Талановитий публіцист, написав твір "Повчання дітям".

Володимир Ольгердович
роки народження і смерті невідомі
Перший київський князь із династії Гедиміновичів (1362–1394), вигнаний з Києва Вітовтом, владу якого не визнавав. Володимир був у залежності від татарського хана.

Володимир Святославич
рік н. невід.
п. 1015
Великий князь київський, один з найбільших державних діячів княжої України. Об'єднав східнослов'янські племена в одну державу. У 988 р. запровадив християнство як державну релігію Русі. Русь за його князювання досягла найбільшої могутності.

Волошин Августин
н. 1874
п. 1946
Провідний культурний і громадсько-політичний діяч Закарпаття, греко-католицький священик. У 1917–1938 рр.– директор вчительської семінарії в Ужгороді. Був організатором і брав участь в роботі ряду українських громадсько-політичних організацій Закарпаття. Із 1938 р.– прем'єр автономного карпатсько-українського уряду. У 1939 р.– президент Карпатської України. Автор ряду підручників.

Воробйов Володимир
н. 27 липня 1876, Одеса, Україна, Російська Імперія
п. 31 жовтня 1937, СРСР
Видатний анатом, з 1934 дійсний член АН УРСР. Приват доцент (1910-17) і професор анатомії (1917-21) в Харківському Ун-ті. Заснував велику школу функціональної динамічної анатомії і створив у Харкові перший в світі “Музей становлення людини”. Дав новий напрям у нормальній анатомії своє. Макро- і мікрометодикою досліджен. Запропонував нову методику бальзамування трупів (і бальзамував за нею В.Леніна). Залишив багато оригінальних наукових праць, зокрема 5-томний “Атлас анатомии человека”.

Вороний Микола
н. 1871
п. 1940
Поет. Переслідувався поліцією. Член РУП. Жив на еміграції у Відні та Львові. Працював у пресі. У 1920–1926 рр.– знову на еміграції. У 1926 р. повернувся в Україну. У 30-х роках репресований.

Вольф Арнольд
роки народження і смерті невідомі
Австрійський старшина німецького походження, полковник УГА, командир II корпусу УГА.

Врецьона Євген
н. 1905
Провідний діяч УВО й ОУН. Один з організаторів військових частин у Карпатській Україні у 1939 р. і УПА, член УГВР. З 1945 р.– на еміграції.

В'язлов Андрій
н. 1862
п. 1919
Громадський діяч. Депутат І Державної Думи. Член ТУП, пізніше УПСФ. В період Центральної Ради – губернський комісар Волині, у 1918 р.– міністр юстиції в уряді Української держави, у 1919 р.– голова Українського Червоного Хреста.

Галаган Григорій
н. 1819
п. 1888
Громадський діяч-українофіл. Член підготовчих комісій перед реформою 1861 р. Із 1865 р.– земський діяч-меценат: за ініціативою й при матеріальній підтримці Галагана відкрито гімназію в Прилуках (1874) й багато народних шкіл, а також колегію в Києві (1871). Матеріально підтримував журнал "Киевская старина". У 1873–1875 рр.– голова південно-західного відділу Географічного товариства.

Ганкевич Лев
н. 1883
п. 1962
Адвокат, оборонець у кримінальних політичних процесах, журналіст і співредактор української газети "Вперед" у 1918–1922 рр., діяч УСДП. Був членом Національної Ради ЗУНР. У 1939 р. виїхав на еміграцію.

Гель Іван
н. 1937
Правозахисник. За спеціальністю – історик. Неодноразово був засуджений за звинуваченням у т. зв. антирадянсьгій агітації і пропаганді. Після звільнення у 1989 р. один із засновників Української гельсінської спілки. Був депутатом, заступником голови Львівської обласної Ради (1990–1994). Активний учасник суспільно-політичного життя.

Гербель Сергій
роки народження і смерті невідомі
Політичний діяч часів гетьманату. До революції 1917 р.– губернатор у Харкові. Влітку 1918 р.– міністр харчових справ у кабінеті ф. Лизогуба, після проголошення федерації – прем'єр-міністр і міністр земельних справ (14.XI–14.XII 1918 р.). Подальша доля невідома.

Глушко Валентин
н. 2 вересня 1908, Одеса, Україна, Російська Імперія
п. 10 січня 1989, Москва, Росія, СРСР
Академік АН УРСР (1958) та АН СРСР, творець першого у світі електротермічного ракетного двигуна і багаторазового ракетно-космічного комплексу “Енергія”-”Буран”. 1938 року засуджений до 8 років за “шкідництво”. Його двигуни підіймали в повітря літаки (Як-3, Су-6, Су-7), космічні кораблі “Восток”, ракетоносії “Протон”. 1994 року його ім’я отримав кратер на заповідному видимому боці Місяця.

Глушков Віктор
н. 24 серпня 1923, Ростов-на-Дону, СРСР
п. 30 січня 1982, СРСР
Український математик, академік АН УРСР (з 1961), АН СРСР (з 1964), віце-президент АН УРСР (з 1962). Організатор і перший директор Інституту кібернетики АН УРСР (з 1962). Під його керівництвом у Києві вперше у світі вийшла енциклопедія кібернетики (українською мовою). Основні праці стосуються теоретичної та прикладної кібернетики: теорія цифрових автоматів, автоматизація проектування ЕОМ, використання кібернитичних методів у промисловості, а також теорії нескінченних дискретних і біокомпактних груп.

Головацький Яків
н. 1814
п. 1888
Поет, етнограф, фольклорист і педагог. У 1864–1866 рр. – ректор Львівського університету. Входив до "Руської трійці", співавтор "Русалки Дністрової".

Голубович Всеволод
н. 1890
р. см. невід.
Політичний діяч, член УПСР. В період Центральної Ради – генеральний секретар шляхів, пізніше – торгівлі і промисловості. У січні 1918 р. очолював делегацію УНР у Бресті. Після проголошення незалежності України очолював Раду міністрів УНР. У 30-х роках репресований.

Голубович Сидір
н. 1875
п. 1938
Адвокат, посол до австрійського парламенту та до галицького сейму. Секретар судових справ ЗУНР. У 1919 р.– президент Ради державних секретарів і секретар фінансів, торгівлі та промисловості. У 1924 р. очолював Українську трудову партію. Брав участь у заснуванні УНДО.

Голуховський Агенор
н. 1812
п. 1875
Польський галицький політик, співпрацював у розробці проекту знесення панщини. Із червня 1848 р.– заступник намісника, з 1849 р.– намісник австрійського цісаря в Галичині (до 1860 р.).

Горбачевський Антін
н. 1856
п. 1944
Громадський і політичний діяч у Галичині, співзасновник УНДП, посол до галицького сейму, член Національної Ради ЗУНР. У 1919 р.– член української дипломатичної місії у Варшаві. У 1927–1939 рр.– член польського сенату.

Горбачевський Іван
н. 15 травня 1854, Зарубинці, Галичина, Україна, Австрійська Імперія
п. 24 травня 1942
Визначний біохімік, гігієніст та епідеміолог, громадсько-політичний діяч. Освіту здобув у Віденському університеті. 1883-1917 професор Карлового університету у Празі, 1902-03 його ректор.1906-17 член Найвищої Державної Санітарної Ради в Чеському королівстві, з 1908 - член Палати панів австро-угорського парламенту, 1917-18 перший австрійський міністр охорони здоров’я. Дійсний член АН УРСР (з 1925) та НТШ. Верше провів синтез сечової кислоти і гліцину (1882). Один із засновників, професор хімії і багато разів ректор Українського вільного університету у Відні і Празі.

Горбовий Володимир
н. 1898
п. 1984
Адвокат у Галичині, оборонець у політичних процесах. Діяч УВО і ОУН, в'язень Берези Картузької. У 1945 р. засланий більшовиками.

Гонсет Роман
н. 1891, Галичина, Україна, Австро-Угорська Імперія
п. 1951, США
Винахідник і підприємець. З 1907 року у Канаді, з 1916 в Лос Анжелесі (США). Винаходи (частково із сином Фавстом): удосконалений кіноапарат, поліпшення радіо, телефону (близько 100 патентів).

Греков Олександр
н. 1875
п. 1958
Генерал-хорунжий. У 1918 р.– командир Сердюцької дивізії. У 1919 р.– головнокомандувач УГА. У 1945 р. захоплений більшовиками у Відні, засланий у Сибір. У 1956 р. повернувся.

Гречулевич Василь
н. 1791
п. 1870
Протоієрей, автор відомої книги "Проповеди на малороссийском языке" та інших духовних творів, написаних українською мовою.

Григоренко Петро
н. 1907
п. 1989
Радянський генерал, правозахисник. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. Перебував у радянських тюрмах, таборах і "психушках". З 1977 р. проживав у США.

Григорьєв Матвій
н. 1888
п. 1919
Отаман українського війська, підтримував Директорію. У березні-квітні 1919 р. перейшов на бік більшовиків, у травні 1919 р. виступив проти більшовиків, розпочав повстання. Перейшов на бік Махна, де був вбитий махновцями.

Гринько Григорій
н. 1890
п. 1938
Радянський політичний діяч, боротьбист, з 1920 р.– член КП(б)У. У 1919 р.– член Всеукраїнського ревкому. У 1920–1923 рр.– нарком освіти УРСР, у 1923–1925 рр.– голова Держплану УРСР, з 1925 р.– на різних посадах в уряді СРСР. Репресований.

Грицай-Перебийніс Дмитро
н. 1907
п. 1945
Політичний і військовий діяч, референт Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях у 1933–1934 рр., а з 1941 р.– її проводу (у фракції С. Бандери), генерал-хорунжий УПА, з січня 1944 р.– шеф її головного штабу. Загинув у в'язниці у Празі.

Грінченко Борис
н. 1863
п. 1910
Письменник, педагог, літературознавець, лексикограф, етнограф, історик,
публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор ряду українських періодичних видань. Був одним із засновників Української радикальної партії. Виступав на захист української мови.

Грушевський Михайло
н. 1866
п. 1934
Найвидатніший український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, автор 2 тисяч праць, перший президент Української Народної Республіки, академік.

Гулак-Артемовський Петро
н. 1790
п. 1835
Поет. З 1838 р.– декан словесного факультету, у 1841–1849 рр.– ректор Харківського університету.

Гулак Микола
н. 1822
п. 1899
Член Кирило-Мефодіївського товариства, належав до його лівого крила. Під час слідства тримався особливо твердо. У 1847–1850 рр. ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці, потім на засланні в Пермі. З 1859 р.– викладач шкіл в Одесі, Керчі та в Грузії.

Гуня Дмитро
роки народження і смерті невідомі
Козацький гетьман у 1638 р. Один з керівників антипольського повстання 1637 р.

Гутник Сергій
роки народження і смерті невідомі
Кадет, фінансист, міністр торгівлі і промисловості в уряді гетьмана Павла Скоропадського.

Данило Романович
н. 1202
п. 1264
Наймогутніший галицько-волинський князь. Щоб врятувати державу, визнав залежність від Орди. Намагався створити союз з римським палою Інокентієм IV для боротьби проти татаро-монгольських завойовників. Заснував ряд міст (Холм, Львів), реформував військо. Проводив прозахідну політику. З 1253 р.– король.

Джус Володимир
н. 1895, Галичина, Україна, Австро-Угорська Імперія
Український промисловець у США. Винахідник нового типу пркріплювача “фестенер”, використовуваного в авіації, власник фабрики “Джус Фестенер Ко Інк”, заснованої 1933 в Вест Айсліп, і фабрик в Англії, Франції й Канаді; засновник і президент Українського Інституту Америки (1952).

Дзерович Юліан
н. 1871
п. 1943
Галицький педагог, церковний і освітньо-культурний діяч, греко-католицький священик. Був професором Греко-католицькоі духовної семінарії і Богословської академії у Львові, активний член ряду товариств, редактор церковних журналів.

Дідицький Богдан
н. 1827
п. 1908
Галицький москофільський письменник і журналіст, редактор газети "Слово". Доводив, що є одна "руська мова" з двома вимовами. Твори писав "язичієм".

Добжанський Теодосій
н. 25 січня 1900, Немірів, Україна, Російська Імперія
п. 18 грудня 1975, Дейвіс, Каліфорнія, США
Визначний український та американський біолог-генетик, проф.Колумбійського університету. Наукові праці здійснили великий вплив на розвиток генетики та теорію еволюції. У 1918-1924 працював в Україні, 1924-1927 у Ленінграді, з 1927 у США. У 1941 році нагороджений медаллю Daniel Girand Elliot (нагорода Американської національної академії). У 1964 році став почесним доктором Оксфордського університету. Понад 300 праць.

Долинай Микола
роки народження і смерті невідомі
Лікар, міністр уряду Карпатської України.

Донський Борис
роки народження і смерті невідомі
Лівий есер. У 1918 р. вбив у Києві командуючого німецьких армій "Київ" Г. Ейхгорна.

Донцов Дмитро
н. 1883
п. 1973
Український критик, публіцист, політичний діяч. Був членом УСДРП. У 1914 р. очолив Союз визволення України,   але потім з нього вийшов. В Уряді П. Скоропадського в 1918 р. очолив Українське телеграфне агентство. Заснував Українську партію хліборобів-демократів. З 1922 р. жив у Львові, з 1939 р.– на еміграції. У своїх працях виклав основні засади ідеології націоналізму.

Дорошенко Дмитро
н. 1882
п. 1951
Політичний діяч, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник "Просвіти" на Катеринославщині. З квітня 1917 р.– крайовий комісар Галичини й Буковини. Член УПСФ, Центральної Ради, Чернігівський губернський комісар. У травні–листопаді 1918 р.– міністр закордонних справ Української держави. З 1919 р.– на еміграції, де був організатором і співробітником українських наукових установ.

Дорошенко Петро
н. 1627
п. 1698
Гетьман. Ставши у 1665 р. гетьманом Правобережної України, поставив собі за мету кінцеве звільнення її від поляків. У 1668 р. був проголошений гетьманом України по обидва боки Дніпра. Боровся за незалежну Україну в її етнографічних межах.

Доценко Олександр
н. 1897
п. 1941
Військовий діяч, історик визвольних змагань, підполковник Армії УНР. У 1919–1920 рр.– ад'ютант головного отамана С. Петлюри.

Драгоманов Михайло
н. 1841
п. 1895
Публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч. Один з організаторів Громади у Києві. З 1870 р.– доцент Київського університету. Після звільнення за політичну нейіагонадійність у 1876 р. емігрував до Швейцарії, де створив своєрідний осередок української політичної еміграції. У 1889–1895 рр.– професор Софійського університету.

Драгомирецький Антін
н. 1887
рік см. невід.
Політичний діяч, у 1917 р.– член Центральної Ради, член ЦК УСДРП, згодом один з керівників групи соціал-демократів-незалежників, що перетво-рилася на УКП, еволюціонізував з нею до КП(б)У. У 30-х роках репресований. Подальша доля невідома.

Дроботько Віктор
н. 1885, Сумщина, Україна, Російська Імперія
Видатний мікробіолог та епідеміолог. Дійсний член АН УРСР, з 1931 р. науковий співробітник Ін-ту Мікробіології ім.Д.Заболотного АН УРСР у Києві, згодом його керівник. Має близько 100 наукових праць з ділянки питань мікробіології риносклероми, кишкових інфекцій, харчових отруєнь, туберкульози тощо. В.Дроботько працбвав також в ділянці вивчення антибіотиків із вищих рослин. Належить низка наукових відкриттів.

Дрогобич-Котермак Юрій
н. 1450, Дрогобич, Україна, Річ Посполита
п. .1494
Видатний вчений і просвітитель, перший вітчизняний доктор медицини. Професор Болонського та Краківського університетівтів. У 1481-1482 був ректором Болонського університету, з 1488 викладає у Кракові. Видав у Римі книгу з астрономії “Iudicium prenocticon Magistri Georgi Drohobicz de Russia” (“Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету.”)(1483).

Дувірак Григорій
н. 1861
п. 1929
Організатор радикального і січового руху на Гуцульщині. Член Президії Національної Ради ЗУНР.

Єлизавета
рік н. невід.
п. 1076
Дочка Ярослава Мудрого. 1044 р. вийшла заміж за Геральда Сміливого, який згодом став королем Норвегії (1047–1066). Цей шлюб зміцнив політичні зв'язки Київської Русі з Норвегією.

Єфименко Петро
н. 1835
п. 1908
Історик, дослідник звичаєвого права і етнограф. Автор численних праць з історії України та українського побуту XVII–XVIII ст. Своїми поглядами був близький до російських народників. У 1862 р. був засланий в Архангельську губернію. У 70-х роках повернувся на Україну.

Єфремов Сергій
н. 1876
п. 1937
Український вчений, державний і громадський діяч. Був одним з ініціаторів створення ТУП, у 1917 р. став головою УПСФ. Член Центральної Ради, заступник її голови. Після жовтня 1917 р. повернувся до наукової роботи. Брав участь у створенні ВУАН. Заарештований у 1929 р. як керівник неіснуючої "Спілки визволення України".

Єфремов Сергій
н. 1893
рік см. невід.
П підполковник Армії УНР. У 1917 р.– голова Української військової ради Катеринослав-щини. У 1918 р. командував гайдамацьким полком у боях з більшовиками в Катеринославі. У березні 1939 р. призначений головнокомандувачем збройних сил Карпатської України. Жив на еміграції.

Заболотний Данило
н. 1866, с.Чоботарка, Поділля, Україна, Російська Імперія
п. 1929
Визначний мікробіолог та епідеміолог. У 1928-1929 рр. – президент ВУАН, заснував Інститут мікробіології та епідеміології в Києві. Опублікував понад 200 праць, присвячених головним чином вивченню трьох інфекційних хвороб – чуми, холери й сифілісу. Його наукові висновки базувались на багатому фактичному матеріалі, на подвижницькій практичній боротьбі з інфекційними захворюваннями. У 1897 р. брав участь в експедиції з вивчення чуми в Індії, Аравії. В наступні роки керував експедиціями з вивчення спалахів чуми в Монголії, Китаї, на Забайкаллі, в Ірані, Аравії, Месопотамії, в Киргизьких степах, Поволжі, Туркестані, Шотландії, Маньчжурії та ін. Д.Заболотний слідом за Л.Пастером багато зробив у вивченні та трактуванні ролі мікробіологічного чинника, біологічних властивостей збудників різних захворювань у виникненні, розвитку та згасанні епідемій, що і принесло йому світове визнання.

Залізняк Володимир
н. 1895
рік см. невід.
Інженер-хімік. У 1918–1920 рр.– урядовець посольства УНР у Відні і Хельсінкі. Діяч УПСР. У 1924 р. повернувся до УРСР, де працював викладачем Київського інституту народної освіти. У 30-х роках заарештований. Подальша доля невідома.

Заїкін Вячеслав
н. 1896
рік см. невід.
Історик-правознавець, автор праць з історії української державності й історії церкви на Україні в середні віки.

Зайцев Микола
н. 1894, Харківщина, Україна, Російська Імперія
Відомий інженер-хімік. 1924-35 доцент Української Господарської Академії в Подєбрадах, 1937-45 шеф-хімік фабрики “Космос” в Чехословаччині. 1945-51 – професор УТГІ, згодом дослідний хімік у США. Дійсний член НТШ і директор Математично-Лікарсько-Природничої Секції (з 1951). Праці й патенти з хімічної технології, зокрема з технології товщів.

Засядько Олександр
н. 1779, Полтавщина, Україна, Російська Імперія
п. 27 травня 1838, Російська Імперія
Вчений-артилерист, генерал-лейтенант (1829). Походить із славного козацького роду. Першим створив (1817) кілька типів бойових порохових ракет та спеціальний пусковий пристрій для стрільби ними, організував їх виробництво і розробив тактику їх використання. Очолював Артилерійське училище, Петербурзький арсенал і пороховий завод.

Затонський Володимир
н. 1888
п. 1937
Більшовицький діяч, один із засновників КП(б)У. У першому радянському уряді України був Народним секретарем освіти. У 1920 р.– голова Галревкому. З 1921 р.– на різних партійних і державних посадах. Репресований.

Заячківський Роман
н. 1881
п. 1949
Громадський діяч, комісар Коломиї у 1918–1919 рр., президент Нотаріальної палати у Львові у 1941–1944 рр. Помер на еміграції.

Зелений (справж. ім'я – Терпило Данило)
н. 1883
п. 1919
Повстанський отаман. У січні 1919 р. виступив проти Директорії, чим допоміг більшовикам здобути Київ, згодом очолив партизанські загони, які воювали проти більшовиків і денікінців.

Ігор
н. 913
п. 945
Великий князь київський, за літописом – син Рюрика, здійснював доходи на Каспій, Царгород і в Малу Азію. Загинув при зборі данини з древлян.

Ізяслав Ярославич
н. 1024
п. 1078
Великий князь київський (з 1054 р.). Син Ярослава Мудрого. Брав участь у складанні 2-ї частини "Руської правди", т. зв. "Правди Ярославичів".

Інгігерда
рік н. невід.
п. 1050
Дочка шведського короля Олафа, друга дружина Ярослава Мудрого.

Ісаєвич Ярослав
н. 1936
Український історик, громадський діяч, академік НАН України, президент Міжнародної асоціації україністів, директор Інституту українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. Автор праць з давньої української історії та культури.

Ісаїв Петро
н. 1905
п. 1978
Педагогічний і суспільний діяч, журналіст. В останні роки – професор Українського католицького університету в Римі.

Каденюк Леонід
н. 28 січня 1951, с.Клішківці, Чернівецька область, Україна, СРСР
Перший астронавт незалежної України. Початкову авіаційну освіту здобув у Чернігівському вищому авіаційному училищі (1971). Служив у військово-повфтряних стлах . В 1976 був включений до загону радянських космонавтів. У 1984-88 працює пілотом-випробовувачем і пілотом-інструктором. Приймав участь у випробовуваннях 54 типів і модифікацій літаків. В 1990 році готувався як командир українського екіпажу для польоту на станцію Мир. За програмою українсько-американського співробітництва 19 листопада – 5 грудня 1997 р. у складі спільного екіпажу здійснив політ на американському кораблі багаторазового використання «Колумбія». Генерал-майор авіації (1998). Начальник Управління ППО Міністерства оборони України. Нагороджений орденом «За мужність» І ступеня (1998).

Казаневич Мар'ян
роки народження і смерті невідомі
Інженер, державний секретар публічних робіт ЗУНР.

Каледін Олексій
н. 1861
п. 1918
Керівник Донської республіки в 1917–1918 рр., отаман Війська Донського.

Кандиба Іван
н. 1930
п. 2002
Відомий учасник руху опору радянській системі. Був ув'язнений у радянських таборах. Член ОУН. Проживав у Львові.

Капиця Петро
н. 9 липня 1894, Санкт-Петербург, Російська Імперія
Видатний фізик, один із засновників фізики низьких температур і фізики сильних магнітних полів, академік АН СРСР. Народився в українській родині з Волині. У 1921-34 в науковому відрядженні у Великобританії. Організатор і перший директор (1935-46 і з 1955) Інституту фізичних проблем. У 1978 році удостоєний Нобелівської премії.

Капніст Василь
н. бл. 1756
п. 1823
Визначний поет і громадсько-політичний діяч. Був обраний предводителем дворянства Миргородського повіту (1782) і Київської губернії (1785–1787). У 1782 р. написав "Оду на рабство", що була протестом проти скасування державної автономії України. У 1791 р. їздив у Берлін просити допомоги на випадок повстання в Україні проти Росії, але позитивної відповіді не одержав.

Караванський Святослав
н. 1920
Поет, журналіст, член ОУН. Політв'язень радянських тюрем у 1944–1966, 1968–1979 рр. З 1979 р.– на еміграції.

Карачевський Осип
роки народження і смерті невідомі
Член ОУН, у 1939 р.– член командного штабу Карпатської Січі.

Каша Михайло
н. 1920, США
Видатний американський хімік. Член Американської академії мистецтв та наук, Національної академії наук (США). Народився в родині галицьких емігрантів у США. З 1943 року працює в університеті Берклі під керівництвом уславленого молекулярного хіміка Дж.Н.Льюїса (Lewis). Був професором і деканом хімічного факультету Флоридського університету. Зараз вчений працює в Інституті молекулярної біофізики при університеті штату Флорида, який він організував і очолює вже більше 20 років. У 1992 році отримав диплом про обрання першим зарубіжним членом НАН України. Праці з теорії про хімічну реакцію плутонію. Відкриття в теорії люмінесценції, спектроскопії із фізичним та біологічним використанням. Сформулював “правила Каші” – всесвітньовизнана складова молекулярної спектроскопії та сучасної фотохімії.

Квітка-Основ'яненко Григорій
н. 1778
п. 1843
Письменник, громадський діяч. Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу "Украинский вестник" (1816–1817).

Кий
роки народження і смерті невідомі
Легендарний засновник Києва, полянський князь, найстарший з трьох братів (Кий, Щек і Хорив), що збудували місто й назвали його на честь старшого брата.

Кирило і Мефодій
роки народження і смерті невідомі
Слов'янські просвітителі, православні проповідники, творці слов'янської азбуки (IX ст.). Переклали слов'янською мовою кілька грецьких церковних книг.

Кістяківський Георгій
н. 1900, Київ, Україна, Російська Імперія
Видатний фізик і хімік. Походить з відомої української родини, на протязі століття дала численну плеяду талановитих вчених. З 1926 р. в США. Професор Гарвардського університету (з 1933), дійсний член Американської національної академії наук, пізніше її віце-президент. Під час другої світової війни призначений членом Американського комітету національної оборони (1944-45). Один із творців атомної бомби (керівник відділу вибухових речовин атомної лабораторї в Лос-Амос). З 1957 радник президента США Д.Ейзенхауера у справах національної політики і техніки. На його рахунку кілька докторських ступенів (1959 доктор Оксфордського університету), присуджених у Європі та Америці. Нагороджений президентською медаллю Свободи, медаллю Франкліна та іншими.

Климпуш Дмитро
роки народження і смерті невідомі
Один з керівників Гуцульської республіки у 1918 р. У 30-х роках – організатор Карпатської Січі, у 1939 р.– її командир.

Клочурак Степан
н. 1896
п. 1990
Закарпатський громадсько-політичний діяч. У 1918–1919 рр. був організатором Гуцульської республіки в Ясіні, потім редактор газети "Вперед", згодом лідер української фракції аграрної партії, а з 1934 р.– редактор її органу "Земля і воля". У 1939 р. посол до сейму і міністр Карпатської України. З 1939 р.– на еміграції в Празі, у 1945–1956 рр.– в радянських концтаборах. Після звільнення проживав у Празі.

Клячко Марія
Професор, перша жінка у США, яка стала провідним морським істориком цієї країни. Член Ради Морської ліги США та кілької інших наукових асоціацій.

Ковалевська Софія
н. 15 січня 1850, Москва, Російська Імперія
п. 10 листопада 1851, Стокгольм, Швеція
Визначний математик українського походження, письменниця і публіцист. Професор Стокгольмського університету. Авторка праць з математичного аналізу (диференціальні рівняння і аналітичні функції), механіки і астрономії. Перша жінка, яку обрано членом-кореспондентом Петербурзької АН. Уроджена Корвин-Круковська, дружина В.О.Ковалевського - основоположника еволюційної палеонтології, що походив із старшинського роду на Слобожанщині.

Ковалевський Микола
н. 1892
п. 1957
Політичний діяч, кооператор і публіцист. Один з чільних членів і голова Всеукраїнської селянської спілки і УПСР та головний редактор її газети "Народна воля". Член Центральної Ради. Від грудня 1917 р.– міністр продовольчих справ. У період Директорії – міністр земельних справ в урядах Остапенка, Мартоса і Мазепи. З 1920 р.– на еміграції.

Ковалів Левко
н. бл. 1890
п. 30-ті роки
Діяч УКП (боротьбистів). У 1917 р.– член Центральної Ради, член ЦК УПСР. Після розпуску партії боротьбистів до КП(б)У не увійшов. Заарештований у 1933 р. і загинув на засланні.

Колодзінський Михайло
н. 1902
п. 1939
Політичний і військовий діяч. З 1922 р.– член УВО, у 1932–1933 рр.– військовий референт Крайової екзекутиви ОУН. Начальник штабу Карпатської Січі у 1939 р. Загинув при обороні Карпатської України.

Конар Федір
роки народження і смерті невідомі
Член Галревкому з 1920 р. Репресований.

Кондратюк Юрій
н. 1897, Полтава, Україна, Російська Імперія
п. 1942, СРСР
Український вчений-винахідник, один із піонерів ракетної техніки й теорії космічних польотів. У праці «Завоювання міжпланетних просторів» (1929 р.) вивів основне рівняння польоту ракети, розглянув енергетично найвигідніші траєкторії космічних польотів, виклав теорію багатоступінчатих ракет. Запропонував використовувати для ракетного палива деякі метали і неметали та їх водневі сполуки. Розглянув проблеми створення проміжних міжпланетних баз, ідею використання гравітаційного поля небесних тіл для розв'язання цих проблем. Багато його ідей використано у практичній космонавтиці (про створення космічних систем, про розрахунки траєкторій польотів для висадки на місячну поверхню).

Кониський Олександр
н. 1836
п. 1900
Публіцист і громадський діяч. Брав участь в організації недільних шкіл у Полтаві. Домагався введення в школах української мови. У 1861 р. засланий на північ. Із 1865 р. жив за кордоном. Був одним з фундаторів Наукового товариства ім. Шевченка.

Коновалець Євген
н. 1891
п. 1938
Полковник УГА, засновник УВО (1920–1929), голова Проводу ОУН (1929–1939). У 1917 р.– один з організаторів куреня, полку, дивізії, корпусу Січових Стрільців.

Коріятович Федір
рік н. невід.
п. 1414
Князь, вигнаний князем литовським Вітовтом з Поділля, був прийнятий угорським королем Жигмонтом і з 1393 р. став паном Мукачівської домінії на Закарпатті. Заснував монастир в Мукачевому і привів на Закарпаття близько 40 тисяч українців з Поділля.

Корольов, Сергій
н. 12 січня 1907, Житомир, Україна, Російська Імперія
п. 30 грудня 1966, СРСР
Видатний український вчений у галузі ракето-будування та космонавтики. Академік АН СРСР (з 1958). Конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів. Сім років (1939-1945) відбув у ГУЛАЗІ, де разом з іншими вченими був примушений займатися розробкою балістичних та геофізичних ракет. Після звільнення очолив радянську ракетну програму. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос та вихід людини в космос.

Корчинський Михайло
н. 1885
п. 1937
Адвокат, політичний і громадський діяч. У 1917 р.– член Центральної Ради, у 1919 р.– державний секретар у кабінеті С. Остапенка, голова Української Національної Ради у Кам'янці-Подільському.

Кос Михайло
н. 1904, Галичина, Україна, Австро-Угорська Імперія
п. 1956
Інженер-механік. З 1948 в Канаді і США. Низка винаходів і патентів, між іншими 2-тактового двигуна внутрішнього згоряння “Кос-мотор”.

Косинський Криштоф
рік н. невід.
п. 1593
Шляхтич з Підляшшя, гетьман запорізьких козаків (1586). Очолив перше козацьке повстання в 1591–1593 рр.

Коссак Зенон
н. 1907
п. 1939
Член УВО і ОУН, у 1932–1937 рр.– в'язень польських тюрем. Загинув при обороні Карпатської України.

Костомаров Микола
н. 1817
п. 1885
Історик, публіцист і письменник. Був одним із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, автором його програмних документів. Автор праць з історії України. Основоположник народницького напряму в українській історіографії.

Коструба Теофіл
н. 1907
п. 1943
Монах-василиянин, історик у Львові. Автор праць з історії України княжої доби.

Котляревський Іван
н. 1769
п. 1838
Письменник, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема "Енеіда" (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Коцюбинський Юрій
н. 1896
п. 1937
Радянський партійний, державний і військовий діяч. Входив з грудня 1917 р. до першого радянського уряду України – заступник, а потім народний секретар військових справ. Боровся за встановлення влади більшовиків на Україні. Репресований.

Кравс Антін
н. 1871
п. 1945
Генерал-четар УГА, у 1919 р.– командир 3-го корпусу. У серпні 1920 р. із рештками УГА пробився до Чехословаччини.

Кравчук Михайло
н. 21 листопад 1892, Човниці, Волинь, Україна, Російська Імперія
п. 9 березня 1942, Колима, Сибір, СРСР
Визначний математик, академік АН УРСР (з 1929). Освіту отримав в Університеті Св.Володимира в Києві. У 1924 році отримав ступінь доктора. Учасник багатьох міжнародних математичних конгресів. Надзвичайно широкі контакти із світовою математичною громадськістю. Професор Київського політехнічного інституту. Співавтор першого трьохтомного словника української математичної термінології. Наукові праці стосуються алгебри, математичного аналізу, диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії функцій та інших розділів математики.

Крижанівський Федір
роки народження і смерті невідомі
Кооператор, політичний діяч. Член Української трудової партії та її ЦК. У 1918 р.– працівник Дніпросоюзу. Заарештований більшовиками. Подальша доля невідома.

Крип'якевич Іван
н. 1886
п. 1967
Історик, академік АН України, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та Б. Хмельницького, ряду підручників з історії України.

Кузьма Олексій
н. 1875
п. 1941
Журналіст, сотник УГА, редактор органу УНДО "Свобода". Учасник листопадових боїв 1918 р. у Львові.

Кук Василь
н. 1913
Командуючий УПА з 1950 р. (після загибелі Р. Шухевича). Був захоплений в полон, перебував в тюрмах і таборах. Проживає в Києві.

Куліш Пантелеймон
н. 1819
п.1897
Історик, письменник, етнограф. Був членом Кирило-Мефодіївського товариства. У Петербурзі заснував друкарню, де видавав твори українських письменників, працював у журналі "Основа".

Кульчицький Микола
н. 1856, Україна, Російська Імперія
п. 1925
Видатний гістолог, доцент (з 1883) і професор (з 1889) Харківського Ун-ту; з 1912 куратор Казанського навчального округу, міністр народної освіти; з 1918 – професор Оксфордського Ун-ту (Великобританія). Залишив багато нових гістологічних методів та наукових праць, у тому числі класичні підручники з гістології.

Кулябко Олексій
н. 1866
п. 1930
Видатний фізіолог експериментатор. В 1902-24 рр. Професор Казанського, а потім Томського ун-тів. Досліджував дію різних препаратів на серцево-судинну ті інші системи тваринного організму; вперше у світі оживив людське серце через 20 годин після смерті.

Курманович Віктор
н. 1876
п. 1945
Генерал УГА, командир групи "Жовква", потім – групи "Південь" і І корпусу УГА. Від лютого 1918 р.– державний секретар військових справ УНР.

Куровець Іван
н. 1863
п. 1931
Політичний і громадський діяч. У 1918–1919 рр.– державний секретар здоров'я ЗУНР

Лаврівський Юліан
н. 1821
п. 1873
Суддя, культурний і політичний діяч, народовець, у 1848 р.– член "Руського собору" і "Собору руських учених". У 1861 р. заснував "Руську бесіду" і її театр. У 1870–1873 рр. був головою "Просвіти".

Лебідь Микола
н. 1910
Революціонер і політик, діяч ОУН. За бойову діяльність та співучасть у вбивстві польського міністра Перацького засуджений до смертної кари, яку замінили довічним ув'язненням, від 1941 р.– заступник С. Бандери. Організатор УПА, співзасновник УГВР у 1944 р. Із 1949 р.– на еміграції  170, 173, 174
Левитський Микола (1870–1935) – політичний діяч, член Центральної Ради від УСДРП, делегат України на мирних перегово-рах у Бресті. Член дипломатичної місії УНР у Парижі. З 1923 р. проживав у Харкові. У 1929 р. заарештований.

Левицький Кость
н. 1859
п. 1941
Найвизначніший політичний діяч Галичини кінця XIX – першої половини XX ст. Був співзасновником УНДП. З листопада 1918 р.– голова Державного секретаріату ЗУНР, потім – голова комісії з виборчої реформи при уряді. Після 1923 р. займався переважно науковою діяльністю. В липні 1941 р. був засновником і головою Національної Ради у Львові.

Леонтович Володимир
н. 1866
п. 1933
Громадський діяч і письменник. До революції – земський діяч на Полтавщині, член Старої Громади і ТУП. У 1917 р.– член Центральної Ради, в період гетьманату – міністр земельних справ у кабінеті Лизогуба. З 1919 р.– на еміграції.

Лешко Білий
н. бл. 1186
п. 1227
Князь сандомирський і краківський. У 1214 р. уклав угоду з угорським королем Андрієм II, за якою угорського королевича Коломана, зятя Лешка Білого, було проголошено королем Галича.

Ливчак Йосип
н. 1839, Перемищина, Галичина, Україна, Австро-Угорська Імперія
п. 1914
Публіцист і винахідник. У Відні видавав і редагував сатиричний журнал “Страхопуд” (1963-68) та інші, в яких відстоював пансавістичні ідеї. В 1869 виїхав до Росії, де зробив ряд винаходів в ділянці поліграфії (матрицевибивальна складальна машина), військової техніки (прицільний верстат, оптичний прилад діяскоп) і транспорту (показник дороги і швидкості руху локомотива).

Лизогуб Федір
н. 1851
п. 1928
Громадський і політичний діяч. У 1901–1915 рр.– голова Полтавської губернської земської управи. У 1913 р. був міністром внутрішніх справ і головою Ради міністрів Української держави. Помер на еміграції.

Липа Іван
н. 1865
п. 1923
Громадський і політичний діяч, письменник, за фахом лікар. У 1891 р.– співзасновник таємного товариства "Братство тарасівців", після його розгрому в 1893 р. заарештований. У 1917 р.– український комісар Одеси, член ЦК Української партії соціалістів-самостійників. У 1919 р.– міністр віросповідань УНР.

Липинський Вячеслав
н. 1882
п. 1931
Історик, соціолог, політик, публіцист. Один із організаторів у 1917 р. Української демократично-хліборобської партії. За гетьманату – посол України в Австрії. З 1919 р.– на еміграції. Лідер та ідеолог консервативно-монархічного табору. Автор праць "Україна на переломі. 1657–1659", "Листи до братів-хліборобів", "Релігія і церква в історії України" та ін.

Лисяк-Рудницький Іван
н. 1919
п. 1984
Політолог, історик. Автор праць з новітньої історії України. Проживав у США.

Лисянський Юрій
н. 13 серпня 1773, Ніжин, Україна, Російська Імперія
п. 6 березня 1837, Петербург, Російська Імперія
Мореплавець на службі в Росії, капітан 1-го рангу (1809). Походить із древнього козацького роду. У 1793-1800 на стажуванні в Англіх. В першій навколосвітній російській експедиції під загальним керівництвом Йогана Крузенштерна (1803-1806) командував “Невою”. Відкрив один із Гавайських островів, який назвав своїм ім’ям, та острови в архіпелазі Александра. Першим описав Гаваї у книзі “Мандрівка навколо світу...”, яку видав 1812 своїм коштом, оскільки була написана українським варіантом церковнослов’янської мови (англійською вийшла 1914, а російською – 1947). Склав перший словник гавайської мови.

Лобачевський Микола
н. 1 грудня 1792, Нижній Новгород, Російська Імперія
п. 24 лютого 1856, Казань, Російська Імперія
Видатний математик, творець неевклідової геометрії. Ректор Казанського університету (1827-46). Відкритття Лобачевського (1826, опубліковані 1829-30) здійснили переворот в уявленнях про природу простору, в основі яких більше 2 тисяч років лежало вчення Евкліда. Йому належать також праці з алгебри, математичного аналізу, терії ймовірностей, механіки, фізики та астрономії.

Лощенко Семен
роки народження і смерті невідомі
Сотник, учасник бою під Крутами 29 січня 1918 р.

Литвинович Ярослав
н. 1873
п.1920
Економіст, кооперативний діяч в Галичині. З листопада 1918 р.– недовгий час державний секретар торгівлі ЗУНР.

Лобода Віктор
н. 1823
п. після 1876
Член Полтавської громади. Був прихильником політичної самостійності України. У 1862 р. за участь у політичних гуртках засланий у Пермську губернію. Звільнений у 1868 р. без права повернення в Україну.

Лозинський Михайло
н. 1880
п. 1937
Публіцист і політичний діяч. З березня 1919 р. – товариш секретаря закордонних справ ЗУНР і член делегації на мирну конференцію в Парижі. У 1921–1927 рр.– професор УВУ в Празі, з 1927 р.– керівник кафедри права Інституту народного господарства в Харкові. Репресований.

Лопатинський Юрій (псевдонім Калина)
н. 1906
п. 1982
Військовий діяч, підполковник УПА. Вів переговори з головним командуванням польської Армії Крайової у справі перемир'я та демаркаційної лінії. Подальша доля невідома.

Лукашевич Василь
н. бл. 1783
п. 1866
Перекладач Колегії закордонних справ у Петербурзі, потім – предводитель дворянства Переяславського повіту. Член полтавської масонської ложі "Любов до істини" й київської "Об'єднаних слов'ян". Прихильник державної самостійності України. У 1926 р. був ув'язнений у Петропавлівській фортеці, а потім на засланні у своєму маєтку.

Лук'яненко Левко
н. 1928
Політичний та громадський діяч, депутат Верховної Ради України. Багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів. У 1988 р. очолив Українську гельсінську спілку, яка згодом трансформувалася в Українську республіканську партію. У 1992–1994 рр.– Надзвичайний і Повноважний посол України в Канаді. Почесний голова УРП.

Луцький Остап
н. 1883
п. 1941
Політичний і громадський діяч, визначний кооператор, публіцист і поет. У 1918 р.– в австрійській армії та в УГА. З 1928 р.– один з провідних діячів української кооперації в Галичині; член ЦК УНДО, посол до польського сейму. Автор статей на економічні й суспільні теми. У 1939 р. заарештований більшовиками, загинув в Котласі.

Любарт
рік н. невід.
п. бл. 1385
Литовсько-руський князь. Після смерті Юрія II Болеслава був закликаний боярами на галицько-волинський престол, але втримався лише на Волині.

Любинський Микола
н. 1891
рік см. невід.
Політичний діяч періоду революції 1917–1920 рр. в Україні, член Центральної Ради, був членом делегації на переговорах в Бресті, в березні-квітні 1918 р.– міністр закордонних справ УНР. У 20-х роках – співробітник ВУАН. Репресований. Подальша доля невідома.

Любченко Панас
н. 1897
п. 1937
Радянський партійний і державний діяч. У 1918–1920 рр.– один з керівників партії боротьбистів, з 1920 р.– член КП(б)У. З 1921 р. на партійній і державній роботі, зокрема в 1934–1937 рр.– голова Раднаркому УРСР.

Люлька Архип
н. 1908, Київщина, Україна, Російська Імперія
Конструктор авіаційних двигунів, член-кореспондент АН СРСР (з 1960). У 1937-39, працюючи у Харківському авіаційному Ін-ті, створив конструкцію першого в СРСР двоконтурного турбореактивного двигуна (ТРД), після 1946 під керівництвом А.Люльки створені потужні ТРД нового типу.

Мазепа Іван
н. 1639
п. 1709
Гетьман України в 1687–1709 рр. Твердо стояв на грунті української козацько-гетьманської державності й соборності українських земель. Спочатку вважав можливою співпрацю з Москвою, але політика Петра І на Україні в період Північної війни призвела до розриву Мазепи з Росією. У 1708 р. уклав угоду з Карпом XII про приєднання до антимосковської коаліції. Після поразки шведської армії під Полтавою емігрував. Помер у Бендерах, похований у Галаці.

Мазепа Ісаак
н. 1884
п. 1952
Вчений і громадсько-політичний діяч. Один із лідерів УСДРП. Член Центральної Ради. В період Директорії – міністр внутрішніх справ та голова уряду (1919 р.). З 1920 р.– на еміграції. Автор ряду праць з історії революції 1917–1920 рр. на Україні, в тому числі "Україна в огні і бурі революції" в 3-х томах.

Мазлах Сергій
н. 1880
рік см. невід.
Діяч КП(б)У. Разом з В. Шахраєм створив першу націонал-комуністичну опозицію (1918 р.) і видав книгу "До хвилі" (1919 р.) з критикою національної політики Леніна на Україні. У 20-х роках – керівник ЦСУ УСРР. Репресований.

Макаренко Андрій
н. 1885
п. 1963
Політичний діяч. З початку революції 1917 р. організатор українських залізничників і голова їхньої спілки. Співорганізатор повстання проти гетьмана і член Директорії УНР. З 20-х років на еміграції.

Макаренко Павло
н. 1892
рік см. невід.
Політичний діяч. Один з лідерів Української партії самостійників-соціалістів. В період Центральної Ради – комісар при окремій Запорізькій дивізії. На еміграції перебував в Чехо-Словаччині.

Максимович-Амбодяк Нестор
н. 1744, Полтавщина, Україна, Російська Імперія
п. 1812
Засновник акушерства в Російській Імперії. Доктор медицини Страсбурзького Ун-ту (1775). Пофесор акушерства в Петербурзі. Медик і вчений енциклопедист, педіатри, ботанік, фітотерапевт, геральдист. Автор перших в Російській імперії підручників з акушерства та медичних словників.

Максимович Михайло
н. 1804
п. 1873
Історик, філолог, етнограф, поет. Був професором Московського університету. Перший ректор Київського університету.

Макух Іван
н. 1872
п. 1946
Діяч Української радикальної партії, посол до галицького сейму (1908–1918 рр.), член Національної Ради ЗУНР, потім державний секретар праці й відбудови, а з січня 1919 р.– державний секретар внутрішніх справ.

Мануїльський Дмитро
н. 1883
п. 1959
Радянський партійний і державний діяч. Член Всеукрревкому, член мирної делегації на переговорах з Польщею (1920–1921 рр.), наркомзем УСРР. У грудні 1921 р.– перший секретар ЦК КП(б)У. З 1922 р. працював в Комінтерні. У 1944–1953 рр. працював заступником голови уряду УРСР, одночасно – міністр закордонних справ.

Марітчак Олександр
н. 1887
п. 1981
Адвокат, політичний діяч, професор міжнародного права Львівського таємного університету, діяч УНДО. Після вінни – на еміграції.

Маркевич Микола
н. 1804
п. 1860
Історик, етнограф, поет і композитор. Був близьким з декабристами та Т. Шевченком. Вся літературна й наукова творчість просякнута патріотичним духом. Головний твір М. Максимовича – "История Малороссии" в 5-ти томах (1842–1843).

Маркевич Яків
н. 1696
п. 1770
Державний діяч гетьманщини. Один з найосвіченіших людей свого часу. Найвизначнішим твором Я. Маркевича є його "Діяріуш", що охоплює 1717–1767 рр. й містить матеріал для політичної, соціально-економічної й культурно-побутової історії гетьманщини.

Маркевич Яків
н. 1776
п. 1804
Історик. Служив у колегії закордонних справ у Петербурзі. В 1798 р. видав у Петербурзі першу частину праці "Записки о Малороссии, ее жителях й произведениях", що мала значний вплив на розвиток національної свідомості серед тогочасного українського громадянства.

Марганець Михайло
н. 1850
п. 1919
Інженер-лісовод, державний секретар ЗУНР, співавтор закону про земельну реформу. Розстріляний поляками.

Мартос Борис
н. 1879
п. 1977
Визначний український громадський і політичний діяч, кооператор і педагог. Працював на Волині, Кубані та на Полтавщині. У 1917 р.– член Центральної Ради, генеральний секретар земельних справ. У 1918 р.– голова управи Всеукраїнського кооперативного комітету, з 1919 р.– міністр фінансів і голова Ради міністрів Директорії УНР. ї 1920 р.– на еміграції. Автор праць з теорії кооперації.

Мартос Олексій
н. 1790
п. 1842
Історик, автор 5-томної історії України, яка через цензурні перешкоди залишилася неопублікованою, а рукопис загубився.

Матушевський Федір
н. 1869
п. 1919
Визначний громадський діяч і публіцист, діяч ТУП, згодом Радикально-демократичної партії і УПСР. Член Центральної Ради. У 1919 р.– посол УНР у Греції, де й помер 82
Махцо Нестор (1884–1934) – провідник анархістського руху в 1917–1921 рр., керівник повстанських загонів. Неперевершений тактик ведення партизанської війни. На еміграції – в Польщі і Франції.

Медведєв Юхим
н. 1886
п. 1938
Член УСДРП. У 1917 р.– депутат Харківської Ради робітничих і солдатських депутатів. На з'їзді Рад у Харкові у грудні 1917 р. обраний головою ЦВК Рад України. Очолював радянську делегацію України в Бресті. З початку 20-х років відійшов від політичної діяльності. Репресований.

Мельник Андрій
н. 1890
п.1964
Полковник армії УНР, війсь-ковий і політичний діяч, один з найближчих співробітників Є. Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві, один з організаторів УВО. З 1938 р.– голова Проводу ОУН. В'язень німецьких концтаборів. З 1945 р.– на еміграції.

Месель Григорій
н. 1922
Г.Мессель був професором фізики і головою Фізичної школи Ун-ту міста Сідней (1952-87). До цього читав лекції з математичної фізики в Ун-ті Аделаїди (1951-52).

Метлинський Амвросій
н. 1814
п. 1870
Український поет, фольклорист, перекладач, видавець. У 1854 р. видав фольклорну збірку "Народные южнорусские песни".

Мешко Оксана
н. 1905
п. 1991
Біолог, учасниця опозиційного руху в Україні в повоєнний період. У 1947–1955 рр.– в'язень радянських таборів. Один із членів-засновників Української гельсін-ської групи. У 1980–1988 рр. знову в ув'язненні. Після звільнення проживала в Києві.

Миклухо-Маклай Микола
н. 17 липня 1846, Рождественське, Новгородська губернія, Російська Імперія
п. 14 квітня 1888, Російська Імперія
Видатний природознавець і мандрівник, класик світової антропології та етнографії, великий гуманіст, учений. Походить із козацькго роду. Вивчав корінне населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії (1870-80), у тому числі папуасів північно-східного берега Нової Гвінеї (нині берег Миклухо-Маклая. Близько 300 км.) Був захисником колоніальних народів. Залшив понад 160 праць. Щоденникз подорожі Миклухо-Маклая “Серед дикунів Нової Гвінеї” був виданий українською мовою у Києві 1961р. Ім’ям вченого названо Ін-т етнографії АН СРСР, частину Нової Гвінеї (берег Миклухо-Маклая).

Мирон Іван
н. 1857
п. 1940
Інженер залізничної служби, державний секретар шляхів ЗУНР.

Милорадович Григорій
н. 1839
п. 1905
Історик і генеалог. Автор багатьох праць з історії Лівобережної України та української генеалогії, геральдики, історичної бібліографії.

Михайличенко Гнат
н. 1892
п. 1919
Письменник і політичний діяч, ідеолог лівого крила УКП (боротьбистів), член Центральної Ради. У 1919 р.– нарком освіти УСРР. Розстріляний денікінцями.

Міллер Дмитро
н. 1862
п. 1913
Історик, дослідник історії гетьманщини й Слобожанщини XVIII ст.

Міхновський Микола
н. 1873
п. 1924
Політичний та громадський діяч. Автор брошури "Самостійна Україна" (1900), що стала програмою РУП у перший період її діяльності. У 1917 р.– член Центральної Ради та Генерального військового комітету, один з організаторів українського війська. Ідеолог державної самостійності України.

Многогрішний Дем'ян
роки народження і смерті невідомі
Гетьман Лівобережної України (1668–1672). В інтересах козацької старшини проводив політику жорстокого придушення антифеодальних виступів селян і козаків. Був ув'язнений царським урядом в Іркутській тюрмі.

Мудрий Василь
н. 1893
п. 1966
Громадський і політичний діяч, журналіст. У 1921–1933 рр.– член Головної управи товариства "Просвіта". У 1927–1935 рр.– головний редактор газети "Діло". З 1935 р.– голова УНДО. З 1944 р. на еміграції.

Нагаєвський Іссидор
н. 1908
п. 1989
Історик. Працював на еміграції. Автор ряду праць з історії України, в тому числі "Історія Української держави XX ст.".

Назарук Осип
н. 1883
п. 1940
Громадський і політичний діяч, визначний журналіст і публіцист. Член управи Української радикальної партії (1905–1919 рр.). У 1915–1918 рр.– керівник Пресової Кватири УСС. З жовтня 1918 р.– член Української Національної Ради ЗУНР. У 1922–1926 рр. перебував у США. Повернувшись до Львова, став близько до Української християнської організації.

Наливайко Северин
н. 1560
п. 1597
Керівник антифеодального селянсько-козацького повстання в Україні і Білорусі в 1594–1596 рр. Страчений у Варшаві.

Науменко Володимир
н. 1852
п. 1919
Громадський і педагогічний діяч, літературознавець, етнограф, філолог. Член Старої громади в Києві, редактор (з 1893 р.) "Киевской стариньї". У 1918 р.– діяч Української федеративно-демократичної партії і міністр освіти в останньому уряді гетьмана П. Скоропадського. Розстріляний більшовиками.

Наумович Іван
н. 1826
п. 1891
Громадський діяч і письменник, видатний представник галицького москвофільства, греко-католицький священик, видавець і редактор. Засновник "Общества им. Качковско-го" – просвітницької організації москвофілів. У 1884 р. засуджений за поширення ідей російського православ'я, після відбуття покарання виїхав на Наддніпрянську Україну.

Неронович Євген
н. 1890
п. 1918
Учасник революційних подій в Україні в 1917–1920 рр. Входив до Центральної Ради. У 1918 р. перейшов до більшовиків і в березні 1918 р. обраний до складу Народного секретаріату.

Нестор
роки народження і смерті невідомі
Видатний давньоруський письменник і літописець XI – поч. XII ст., був ченцем Києво-Печерського монастиря. Був автором й упорядником "Повісті минулих літ".

Ніковський Андрій
н. 1885
п. 1942
Громадський і політичний діяч, активний член ТУП і УПСР, літературознавець і журналіст. Був редактором газети "Рада" (1913–1914) і "Нова Рада" (1917– 1919). У 1918 р.– перший голова Українського Національного Союзу. З 1920 р.– на еміграції. У 1924 р. повернувся на Україну, працював співробітником ВУАН. У 1930 р. засуджений по справі СВУ.

Німчук Іван
н. 1891
п. 1956
Громадський діяч в Галичині, редактор ряду українських видань. У 1935–1939 рр.– головний редактор "Діла", член ЦК УНДО. У 1939–1941 рр. ув'язнений більшовиками. Після війни на еміграції. Автор праць з історії і культури.

Новаківський Михайло
н. 1872
п. 1941
Діяч національно-демократичного напряму, один з організаторів українських Січових Стрільців. В період ЗУНР – комісар Скалатського повіту й член президії Національної Ради ЗУНР.

Огоновський Людомир
н. 1891
п. 1955
Військовий діяч, активний учасник листопадових подій у Львові у 1918 р., сотник УГА. З 1920 р.– член УВО. Після війни – на еміграції.

Окуневський Теофіл
н. 1858
п. 1937
Адвокат, співзасновник УНДП, посол до австрійського парламенту (1897–1900 і 1907–1918 рр.). В період ЗУНР – комісар Городенківського повіту і член президії Національної Ради ЗУНР.

Олег
рік н. невід.
п. 912
Давньоруський князь норманського походження.

Ольга (після хрещення Єлена)
рік н. невід.
п. 869
Велика княгиня київська, дружина князя Ігоря. Жорстоко розправилася у 945 р. з древлянами, що вбили Ігоря. Управляла Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава.

Ольгерд (Альгірдас)
н. бл. 1296
п. 1377
Великий князь литовський (1345–1377). Вів боротьбу проти Тевтонського ордену і Золотої орди. Захопив майже всю Чернігівсько-Сіверську землю, Поділля, Київщину, Переяславщину, частину Волині. Робив походи на Москву.

Орлик Пилип
н. 1672
п.1742
Генеральний писар козацького війська і найближчий помічник І. Мазепи. Автор першої Конституції України (1710). Після Полтавської битви – на вигнанні, де був обраний гетьманом (1710 р.); Автор унікальної історичної пам'ятки – "Щоденника".

Оскілко Володимир
н. 1892
п. 1926
Громадський і військовий діяч, отаман Армії УНР, організатор і командувач Північної групи військ УНР. У квітні 1919 р. зробив спробу державного перевороту у Рівному, після невдачі втік до Польщі.

Остапенко Сергій
роки народження і смерті невідомі
Економіст і політичний діяч, член Центральної Ради, учасник переговорів у Бресті. З лютого до квітня 1919 р.– голова Ради міністрів в уряді Директорії.

Остроградський Михайло
н. 24 вересня 1801, Пашенна, Полтавщина, Україна, Російська Імперія
п. 1862
Видатний математик, академік Петербурзької (1830), Туринської, Римської та Американської академії наук. Член-кореспондент Паризької АН. Деякий час викладав у Франції. Сформулював загальний варіаційний принцип для неконсервативних систем. Праці з математичного аналізу, математичній фізиці, аналітичній та небесній механіці, гідромеханвці, теорії пружності, балістиці. Запропонував формулу перетворення трійних (кратних) інтегралів, названу його ім’ям.

Острянин Яків (Остряниця)
рік н. невід.
п. 1641
Один із керівників селянсько-козацького повстання 1638 р. Після поразки повстання з дозволу російського уряду поселився на Слобідській Україні.

Осьмак Іван
роки народження і смерті невідомі
Керівник Української Головної Визвольної Ради, створеної у липні 1944 р.

Охримович Василь
н. 1914
п. 1954
Діяч ОУН, в'язень польських тюрем, співорганізатор УПА, член УГВР. З 1946 р. на еміграції. У 1953 р. повернувся на Україну для революційної роботи, але був ув'язнений і розстріляний радянськими органами.

Охримович Юліан
н. 1893
п. 1921
Політичний і громадський діяч. У 1913–1914 рр.– редактор студентського журналу "Шляхи" у Львові. У 1914 р. переїхав на Наддніпрянщину. У 1917–1918 рр.– член ЦК УПСР і член Центральної Ради. У 1920 р. працював у видавництві "Рух" у Харкові. Розстріляний більшовиками.

Павликовський Юліан
н. 1888
п. 1949
Провідний галицький кооператор і агроном, громадсько-політичний діяч, економіст і публіцист. Був ідеологом кооперативного руху в Західній Україні. Діяч УНДП, співзасновник УНДО. З 1944 р.– на еміграції.

Павлюк (Бут Павло)
рік н. невід.
п. 1638
Гетьман нереєстрового запорізького козацтва, керівник селянсько-козацького повстання на Україні в 1637 р. Потрапив у полон до поляків і був страчений у Варшаві.

Павлик Михайло
н. 1853
п. 1915
Письменник, публіцист, громадський діяч. Пропагував соціалістичні ідеї в Галичині. Разом з І. Франком у 1890 р. створили Русько-українську радикальну партію.

Паліїв Дмитро
н. 1896
п. 1944
Визначний політичний і військовий діяч, один з організаторів повстання у Львові 1 листопада 1918 р. У 1920 р.– один із засновників УВО і член її начальної команди. Співзасновник Української партії національної роботи, редактор її органу "Заграва". Член ЦК УНДО, посол до польського сейму, в'язень польських таборів.

Паліїв Омелян
роки народження і смерті невідомі
Член Галревкому у 1920 р. Репресований у 30-х роках.

Панейко Василь
н. 1883
п. 1956
Член УНДП, редактор газети "Діло" (1912–1918 рр-), державний секретар закордонних справ ЗУНР, член делегації на Паризьку мирну конференцію. З 20-х років – на еміграції.

Панчишин Мар'ян
н. 1882
п. 1943
Визначний лікар та суспільний діяч. Був ректором Таємного українського університету у Львові. Організатор і довголітній голова Українського лікарського товариства, піонер охорони здоров'я в Західній Україні. У 1939–1941 рр. використав своє становище депутата Верховної Ради для надання допомоги у врятуванні від репресій. У 1941–1942 рр.– член Української Національної Ради у Львові.

Патон Євген
н. 5 березня 1870, Ніцца, Франція
п. 12 серпня 1953, Київ, Україна, СРСР
Видатний вчений у галузі електрозварювання і мостобудування, академік АН УРСР (з 1929). В 1929 р. організував в Академії наук України кафедру інженерних споруд, на базі якої створено Інститут електрозварювання (1934 р.). 1934-1953 рр. – директор цього інституту. Автор понад 350 праць. Створив методи розрахунку раціональних конструктивних схем металевих прогонних споруд мостів, дослідив умови їх роботи, розробив способи відбудови зруйнованих мостів. Виконав основоположні дослідження у галузі розрахування та міцності зварних конструкцій, механізації зварювальних процесів, наукових основ електричного зварювання плавленням. Під його керівництвом винайдено спосіб автоматичного швидкісного зварювання, який відіграв визначну роль у технічному розвитку.

Патон Борис
н. 27 листопада 1918, Київ, Україна
Всесвітньовідомий вчений у галузі електрозварювання, металургії і технології металів; Президент АН України (з 1962). Наукові дослідження присвячені процесам автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для дугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умовам тривалого горіння дуги та її регулювання; проблемі керування зварювальними процесами. Вивчає системи управління з різноманітними кібернетичними приладами, працює над створенням зварювальних роботів. Велику увагу приділяє вивченню металургії зварювання, вдосконаленню існуючих і створенню нових металевих матеріалів. Очолював дослідження із застосування зварювальних джерел теплоти в спеціальних плавильних агрегатах, які увінчалися створенням нової галузі якісної металургії – спецелектрометалургії (електрошлаковий, плазмово-дуговий та електронно-променевий переплави).

Перевузник Юрій
н. 1903
п. 1966
Закарпатський громадський і політичний діяч, один з організаторів українського крила чехословацької аграрної партії. В уряді Карпатської України у 1939 р. був державним секретарем і міністром внутрішніх справ. Помер у Празі.

Петлюра Симон
н. 1879
п. 1926
Державно-політичний діяч, публіцист, організатор українських збройних сил. Головний отаман військ УНР, голова Директорії УНР. На поч. століття – член РУП, редагував орган РУП "Селянин". З 1905 р.– член УСДРП. Співпрацював у різних виданнях. З 1920 р. на еміграції, з 1924 р.– в Парижі, де заснував тижневик "Тризуб". Вбитий більшовицьким агентом.

Петрів Всеволод
н. 1883
п. 1948
Військовий і громадський діяч, письменник, педагог, генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник оборони Києва від банд Муравйова. В роки визвольних змагань займав високі військові посади. З 1920 р.– на еміграції. Автор праць з військової історії.

Петрушевич Євген
н. 1863
п. 1940
Адвокат, діяч УНДП, посол до австрійського парламенту (1907–1918 рр.) і до Галицького сейму (1910–1914 рр.). Голова Національної Ради ЗУНР. Після об'єднання УНР і ЗУНР став членом Директорії. У травні 1919 р. став диктатором ЗУНР. Після поразки ЗУНР – на еміграції.

Пісецький Олександр
н. 1869
рік см. невід.
Галицький громадський і політичний діяч, активний член УНДП. Організатор українських професійних організацій поштових службовців. У 1918 р.– державний секретар пошт ЗУНР.

Пісоцький Анатоль (виступав під псевдонімом Річицький Андрій)
н. 1882
п. 1937
Політичний діяч, член УСДРП, член Центральної Ради, з січня 1919 р.– один з ідеологів "незалежників" та організаторів УКП, її керівник, після ліквідації якої – член КП(б)У. У 20-х роках проводив політику українізації. У 30-х роках – співробітник Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Репресований.

Попович Павло
н. 5 жовтня 1930, Узин, Київщина, Україна, СРСР
Льотчик-космонавт, генерал-майор авіації (1976), кандидат технічних наук. 12-15 серпня 1962 здійснив на кораблі-супутнику “Восток-4” перший у світі груповий політ двох пілотованих кораблів. Польоти на “Союзі-14” та орбітальній станції “Салют-3” (липень 1974). Президент уфологічної асоціації СНГ, Академії енерго-інформаційних наук. Голова української діаспори у Москві.

Побігущий Євген
н. 1901
п. 1984
Командир дружини українських націоналістів у 1941 р.

Полетика Василь
н. 1765
п. 1845
Збирач документальних матеріалів з історії України XVI–XVIII ст.

Полоз Михайло
н. бл. 1890
п. 1938
Український політичний діяч, член УПСР і П ЦК, член Центральної Ради, Українського військового генерального комітету 1917 р., член української мирної делегації в Бресті. У 1919 р.– член уряду УСРР від боротьбистів. Після створення УКП (боротьбистів) – один з її керівників. З 1920 р.– член КП(б)У. У 1920-х роках – нарком фінансів. Репресований.

Полуботок Павло
н. бл. 1660
п. 1724
Наказний гетьман України (1722–1724). Проводив політику на обмеження царського впливу на Україні, за що був ув'язнений у Петропавловській фортеці, де і помер.

Полупанов Андрій
н. 1888
п. 1956
Матрос, який на чолі більшовицького загону чорноморських моряків вів збройну боротьбу проти Центральної Ради. Командував бронепоїздами, Дніпровською військовою флотилією та ін. З 1921 р. був на господарській та партійній роботі.

Полянський Юрій
н. 1892
п. 1975
Геолог, географ і археолог. Старшина УГА і визначний член УВО. У 1939–1941 рр.– професор Львівського університету. У липні 1941 р.– голова Тимчасового управління м. Львова. З 1944 р.– на еміграції.

Попович Оксана
н. 1926
Робітниця, член Української гельсінської групи. Політв'язень радянських тюрем і таборів у 1944–1954 і 1974–1988 рр.

Попович Омелян
н. 1856
п. 1930
Визначний громадсько-політичний і педагогічний діяч і публіцист Буковини, посол до Буковинського сейму в 1911–1918 рр. У період ЗУНР – президент Буковини, віце-президент Української Національної Ради і голова шкільної комісії.

Порш Микола
н. 1879
п. 1944
Політичний і громадський діяч та економіст. Визначний діяч РУП та УСДРП. Активний член Центральної Ради, з листопада 1917 р.– генеральний секретар праці і військових справ. У 1919–1920 рр.– посол УНР в Німеччині. Залишився на еміграції і відійшов від політичного життя.

Прокопович Вячеслав
н. 1881
п. 1942
Політичний і громадський діяч, педагог, публіцист і історик. Після 1905 р.– діяч Української радикально-демократичної партії, згодом ТУП. У 1917 р.– член ЦК УПСФ, член Центральної, згодом і Малої Ради. У кабінеті В. Голубовича – міністр освіти. З травня 1920 р.– голова Ради міністрів УНР. З 1921 р.– на еміграції, у 1925–1939 рр.– редактор тижневика "Тризуб".

Птуха Михайло
н. 1884, м.Остер, Чернігівщина, Україна, Російська Імперія
п. 1961
Видатний статистик і демограф. У 1919-1938 рр. очолював організований ним Демографічний інститут, у 1940-1950 рр. – відділ статистики Інституту економіки АН України. Розробив схему вивчення демографічних процесів і запропонував методику її реалізації. Висновки М.В.Птухи у вивченні шлюбності та смертності населення здобули світове визнання. Велике значення мають його методи побудови сумарних таблиць смертності. У 1929 р. його було обрано дійсним членом Міжнародного статистичного інституту, і він брав участь у його сесіях.

Пулюй Іван
н. 2 лютого 1881, Гримайлів, Галичина, Україна, Австро-Угорська Імперія
п. 31 січня 1918, Прага, Чехословаччина
Закінчив із відзнакою теологічний факультет Віденського університету, згодом фізико-математичне відділення філософського факультету. Викладав у Військово-морській академії у Фіуме (Рієка, Хорватія). Доктор Страсбурзького університету. У 1892 опублікував схему-опис трубки, що випромінює Х-промені. Першим у світі зробив “рентгенівський” знімок скелета. Професор Вищої технічної школи в Празі, ректор її першого в Європі електротехнічного факультету. Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Дійсний член НТШ.

Пятаков Георгій
н. 1890
п. 1937
Більшовицький діяч на Україні. У 1917 р. член київського комітету партії. Після жовтневого перевороту – керівник Державного банку. У 1918–1919 рр.– голова радянського уряду України. З 1923 р.– один з вождів троцькістської опозиції. Репресований.

Равлик Іван
роки народження і смерті невідомі
Керівник відділу контррозвідки Крайового військового штабу, створеного у квітні 1941 р. за рішенням II Великого збору ОУН. Після проголошення Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 р. організував українську державну міліцію.

Раковський Християн
н. 1873
п. 1941
Болгарин, комуністичний діяч. З травня 1917 р. проживав у Росії. З січня 1919 р.– голова Тимчасового робітничо-селянського уряду України, потім Раднаркому України. З 1923 р.– на дипломатичній роботі. Репресований.

Рафес Мойсей
н. 1883
п. 1942
Єврейський політичний діяч, один з керівників партії "Бунд" на Україні. У 1917 р.– член Малої Ради, генеральний секретар державного контролю, член крайового комітету для охорони революції на Україні. Виступав проти Брестського миру. У 1919 р. став комуністом і був одним з керівників єврейської секції при ЦК РКП(б).

Ребет Лев
н. 1912
п. 1957
Політичний діяч, публіцист і адвокат. В'язень польських тюрем за приналежність до ОУН. У 1934–1938 рр.– провідник крайової екзекутиви ОУН у Західній Україні. У 1941 р.– заступник голови Українського державного правління у Львові, очоленого Я. Стецьком, згодом в'язень концтабору в Освєнцімі. З 1945 р.– у Мюнхені, очолював організації ОУН. Убитий агентом СРСР.

Ревай Федір
н. 1888
п. 1945
Політичний і освітній діяч Закарпаття. Під час автономної Карпатської України (1938–1939 рр.) – голова Українського національного об'єднання, посол до сейму Карпатської України. Репресований угорською владою. У 1945 р. заарештований і вивезений агентами "Смерш". Загинув у радянській тюрмі.

Ржепецький Антін
роки народження і смерті невідомі
Громадський і політичний діяч. Міністр фінансів за гетьманської держави (травень–грудень 1918 р.). Сприяв розбудові української грошової системи. Належав до прихильників федерації України з Росією.

Рогач Іван
н. 1913
п. 1942
Журналіст, закарпатський молодіжний і націоналістичний діяч. У 1938–1939 рр.– особистий секретар прем'єра А. Волошина. В 1941 р. з похідними групами ОУН полковника А. Мельника був в Україні. Заарештований гестапо і розстріляний.

Розумовський Кирило
н. 1728
п. 1803
Останній гетьман Лівобережної України (1750–1764). У 1746 р. був призначений президентом Петербурзької Академії наук. Ставши гетьманом, сприяв зміцненню станових прав й привілеїв козацької старшини. Провів судову реформу в Україні (1760–1763).

Роман Іван
роки народження і смерті невідомі
Заступник командира Карпатської Січі у 1939 р.

Роман Мстиславич
н. рік н. невід.
п. 1205
Галицько-волинський князь (1199–1205), державний діяч і полководець Давньої Русі.

Романчук Юліан
н. 1842
п. 1932
Визначний політичний і громадський діяч, довголітній політичний провідник галицьких українців, педагог, письменник і журналіст, співзасновник УНДП, був її головою. У 1891–1897 і 1901–1918 рр.– посол до австрійського парламенту, віце-президент парламенту (з 1910 р.). У 1918 р.– член Національної Ради ЗУНР. Користувався загальною пошаною серед українців Галичини.

Ромашок Василь
н. 1925
п. 1995
Священик, член Української гельсінської спілки. Політв'язень радянських тюрем і таборів у 1944 – 1954 і 1972–1981 рр. Був патріархом УПЦ (Київський патріархат).

Росоха Степан
н. 1908
п. 1986
Журналіст, видавець і політичний діяч на Закарпатті й еміграції. Організатор націоналістичної молоді й Карпатської Січі на Закарпатті. Заступник голови сейму Карпатської України у 1939 р. З 1939 р.– на еміграції.

Руденко Микола
н. 1920
Письменник, філософ, громадський діяч. Учасник другої світової війни. Був редактором журналу "Дніпро" і секретарем Спілки письменників України, одним з організаторів Української гельсінської спілки. У 1977 р. засуджений за т. зв. антирадянську агітацію і пропаганду. У 1988 р. під тиском громадськості звільнений. Емігрував за кордон. У 1992 р. повернувся в Україну.

Рудницький Іван
н. 1887
п. 1951
Громадський і військовий діяч, активний учасник листопадових подій 1918 р. у м. Львові, сотник УГА.

Рудницький Степан
н. 1877, Перемишль, Галичина, Україна, Австро-Угорська Імперія
п. 1937, Соловки, Росія, СРСР
Видатний географ і картограф. 1919 р. польська окупаційна влада звільнила його з Львівського університету, і він емігрував до Відня. 1920 р. – професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. З 1921 р. – професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі. 1926 р. очолив кафедру топології і картографії Геодезичного інституту в Харкові. 1927 р. – організатор і перший директор Українського науково-дослідного інституту географії і картографії, редактор «Вісника природознавства». З 1929 р. – керівник кафедри географії ВУАН, комісії краєзнавства, Музею антропології та етнографії імені Ф.Вовка. 1934 р. його репресовано, заслано на Соловки, де він загинув.

Рухимович Мусій
н. 1889
п. 1939
Більшовицький діяч. У 1917 р.– член виконкому Харківської Ради, голова Харківського штабу Червоної гвардії і ревкому. В наступні роки на чолі радянських військ боровся проти УНР. З 1921 р. – на партійній і радянській роботі. Репресований.

Рюрик
рік н. невід.
п. бл. 879
Ватажок варязької дружини, якого, згідно з літописною легендою, новгородці 862 р. покликали разом з його братами Синеусом і Трувором князювати на Русь.

Савицький Юліан
роки народження і смерті невідомі
Диктор радіостанції ім. Є. Коновальця, яка передала повідомлення про прийняття Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 р. у Львові.

Садовський Валентин
н. 1886
п. 1947
Економіст, громадський і політичний діяч, член УСДРП. В 1917 р.– член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар судівництва в уряді В. Винниченка, у 1918 р.– член Українського Національного Союзу. З 1920 р.– на еміграції. Заарештований радянськими органами в Празі 1945 р., помер у Лук'янівській тюрмі в Києві.

Сальський Володимир
н. 1883
п. 1940
Полковник генштабу, працював у відділі генерала Юнаківа (1918 р.), командував Запорізькою групою у Кам'янець-Подільській операції УНР (1919 р.), згодом генерал-хорунжий армії УНР.

Самойлович Іван
рік н. невід.
п. 1690
Гетьман України (1672–1687). Прагнув об'єднати Лівобережну й Правобережну Україну й проводив боротьбу проти правобережного гетьмана П. Дорошенка. Був прихильником єдності всіх українських земель.

Світлична Надія
н. 1925
Правозахисник, журналіст. Член Української гельсінської групи. Заарештована у 1972 р. і засуджена на 4 роки за "антирадянську пропаганду". У 1976 р. емігрувала у США. Працює на радіо "Свобода". У 1994 р.– лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка.

Святополк
н. 980
п. 1019
Син князя Володимира, після смерті якого захопив Київ (1015) У 1019 р. був вигнаний із Києва. Загинув, тікаючи на Захід.

Святослав
рік н. невід.
п. 972
Великий князь київський (945–972 рр.). Значно розширив територію Давньоруської держави, проводив активну зовнішню політику.

Севрюк Олександр
н. 1893
п. 1941
Громадський і політичний діяч, член Центральної Ради. У 1918 р.– член української делегації у Бресті, посол УНР у Берліні. У 1919 р.– член делегації УНР на Паризькій мирній конференції, згодом – посол в Римі. У 1920–1941 рр.– на еміграції в Парижі та Німеччині, де проводив прорадянську діяльність.

Сеник Ірина
н. 1925
Поетеса, діяч руху опору радянській системі. Перебувала в ув'язненні у 1946–1956 і 1972–1987 рр. Бере участь в громадському житті.

Синеус
роки народження і смерті невідомі
Один із легендарних давньоруських князів. За літописною легендою, так само, як і Трувор, був братом Рюрика.

Сікорський Ігор
н. 25 вересня 1889, Київ, Україна, Російська Імперія
п. 26 жовтня 1972, Істон, Коннектикут, США
Авіаконструктор і промисловець. Освіту здобув у Київському університеті. У 1913 році прийшло всесвітнє визнання за збудовані перші успішні багатомоторні літаки “Руський Витязь” та ”Ілля Муромець”. Після революції (1919) емігрував до США, де заснував свою літакобудівну компанію (1923). 1925-1940 розробив серію надзвичайно успішних літаків, які принесли США престиж та рекорди. У 1939 році взлетів спроектований ним перший у світі вертоліт VC-300.

Сіяк Іван
н. 1887
п. 1937
Адвокат, діяч УСДП, четар УСС, старшина Армії УНР. У 1919 р.– керівник антирумунського повстання в Хотині. У 1920 р. після переходу на бік більшовиків, член Галревкому. У 20-х роках на дипломатичній і викладацькій роботі в УСРР. Репресований.

Скидан Карпо
рік н. невід.
п. 1638
Полковник запорізьких нереєстрових козаків. Під час селянсько-козацьких повстань 1637– 1638 рр. був їх активним учасником. Захоплений у полон і страчений.

Сковорода Григорій
н. 3 грудня 1722, Чорнухи, Полтавщина, Україна, Російська Імперія
п. 9 листопада 1794, Іванівка, Харківщина, Україна, Російська Імперія
Найвидатніший український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, з 70-х років вів життя мандрівного жебракуючого філософа. В філософських діалогаг і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоіцизму. Зміст людського існування – подвиг самопізнання.

Скоропадський Іван
н. 1646
п. 1722
Гетьман Лівобережної України (1708–1722). Намагався посилити політичний вплив козацької старшини.

Скоропадський Павло
н. 1873
п. 1945
Політичний і військовий діяч, гетьман Української держави у 1918 р. З кінця 1918 р. на еміграції у Швейцарії та Німеччині, де очолив гетьманський рух, навколо якого групувалися різні консервативно-монархічні течії, політичні і громадські організації та діячі.

Скоропис-Йолтуховський Олександр
н. 1880
п. 1950
Політичний діяч. Член РУП (1902–1905), пізніше один з керівників Української соціал-демократичної спілки. Був на засланні в Сибіру. З 1908 р. в Австрії. У 1914–1917 рр.– один з головних діячів Союзу визволення України. У 1918–1920 рр.– губернський комісар, староста України на Холмщині, Підляшші і Західній Волині. З 1920 р. жив в Берліні, де був співзасновником Українського наукового інституту. У 1945 р. взятий в полон радянською армією. Помер на засланні.

Скрипник Микола
н. 1872
п. 1933
Радянський партійний і державний діяч. Після лютневої революції працював у більшовицьких організаціях Петрограда. З грудня 1917 р.– на Україні, спочатку народний секретар у справах праці, з березня 1918 р.– голова Народного секретаріату. Один з організаторів КП(б)У. Боровся за встановлення більшовицького режиму на Україні. З 1921 р.– на відповідальних посадах в Україні, в тому числі у 1925–1933 рр.– нарком освіти. Був активним провідником українізації.

Сліпий Йосип
н. 1892
п. 1984
Первоієрарх УКЦ, верховний архієпископ Львівський і митрополит галицький, кардинал, визначний церковний і науковий діяч. 30 червня 1941 р. підтримав Акт відновлення Української держави і був активним діячем Ради сеньйорів. У 1945–1963 рр. ув'язнений в таборах Сибіру і Мордовії. З 1963 р. проживав у Ватікані. В 1992 р. прах перезахоронено в крипті собору св. Юра у Львові.

Смаль-Стоцький Степан
н. 1859
п. 1939
Мовознавець і педагог, визначний громадсько-політичний, культурний і економічний діяч Буковини. У 1885–1918 рр.– професор Чернівецького університету, з 1921 р. – Українського   вільного   університету   в   Празі. С. Смаль-Стоцький – один з керівників національно-культурного відродження Буковини.

Сосновський Михайло
н. 1919
п. 1975
Журналіст, публіцист і суспільно-політичний діяч. З 1944 р.– на еміграції в Німеччині, Канаді та США. Діяч Світового конгресу вільних українців. Автор книг "Україна на міжнародній арені. 1945–1965", "Дмитро Донцов", "Нарис історії української політичної думки".

Срезневський Ізмаїл
н. 1812
п. 1880
Філолог, славіст, історик, палеограф. Видав фольклорні та історичні матеріали. Обгрунтував самостійність української мови.

Старух Ярослав
н. 1910
п. 1947
Революціонер, діяч ОУН. У 1939 р. засуджений на процесі ОУН у Рівному на 13 років ув'язнення. З осені 1939 р.– на еміграції в Польщі – референт пропаганди проводу ОУН С. Бандери. У 1943–1944 рр.– на підпільній радіостанції "Самостійна Україна", з 1945 р.– крайовий провідник ОУН на Закерзонні. Загинув у любачівських лісах.

Стасюк Микола
роки народження і смерті невідомі
Політичний і громадський діяч, кооператор. У 1917–1918 рр.– член Центральної і Малої Рад, заступник голови Селянської спілки, генеральний секретар харчових справ. У 1919 р.– начальник постачання Армії УНР, згодом на еміграції. Після повернення до УСРР був заарештований. Подальша доля невідома.

Стахів Володимир
н. 1910
п. 1971
Громадсько-політичний діяч, журналіст і публіцист. Активний член ОУН з 1929 р. Член Українського державного правління у Львові у 1941 р., відповідальний за зовнішню політику. Пізніше – в'язень німецького концтабору (до 1944 р.). На еміграції в Мюнхені, член українських націоналістичних організацій.

Стецько Ярослав
н. 1912
п. 1986
Активний діяч ОУН. З 1941 р.– перший заступник провідника ОУН С. Бандери. Після проголошення 30 червня 1941 р. Акта відновлення Української держави Стецька обрано головою Державного правління. У 1941–1944 рр. перебував у німецькому концтаборі. Після звільнення керував антибільшо-вицьким блоком народів, був головою Проводу ОУН.

Стешенко Іван
н. 1873
п. 1918
Громадський і політичний діяч, педагог, літературознавець і письменник, перекладач. Був членом Старої громади, УСДРП і ТУП. В 1917 р.– член Центральної Ради, генеральний секретар освіти. Вбитий невідомими злочинцями у Полтаві.

Стражеско Микола
н. 1876, Одеса, Україна, Російська Імперія
п. 1952
Всесвітньовідоми терапевт. З 1936 р. – директор створеного ним Українського науково-дослідного інституту клінічної медицини. Уперше в світі поставив (1909 р. спільно з В.П.Зразковим) прижиттєвий діагноз тромбозу судин серця. Розробив класифікацію недостатності кровообігу з урахуванням біохімічних порушень. М. Стражеско – автор більш ніж 100 наукових праць, присвячених різноманітним питанням клініки і лікування внутрішніх хвороб. Опублікована ним спільно з В.П.Зразковим стаття «Симптомологія та діагностика тромбозу вінцевих артерій серця» (1910 р.), в якій вперше у світі було дано розгорнутий опис різних клінічних форм інфаркту міокарда і виявлено його основну патогенетичну ланку, принесла йому світове визнання. Особливу увагу М.Д.Стражеско приділяв клінічно-експериментальному вивченню патології органів кровообігу, розробив вчення про функціональну недостатність кровообігу, спільно з В.Василенком створив класифікацію недостатності кровообігу.

Строката Ніна
н. 1926
Правозахисник, за спеціальністю – мікробіолог. За протести проти безправних арештів на Україні перебувала у 1971–1975 рр. в ув'язненні. З 1979 р. проживає на Заході.

Студинський Кирило
н. 1868
п. 1941
Літературознавець і громадський діяч, член ВУАН. У 1923–1932 рр.– голова НТШ у Львові. У жовтні 1939 р. був головою Народних зборів Західної України, а в 1940 р.– депутат Верховної Ради УРСР. Врятував багатьох українців від репресій. Загинув за невідомих обставин.

Стус Василь
н. 1938
п. 1985
Поет і громадський діяч. У 1965 р. виступив проти хвилі арештів серед діячів української культури, за що був виключений з аспірантури, звільнений з роботи. У 1972 р. заарештований і засуджений до 5 років таборів та 3 років заслання. У 1979 р. повернувся до Києва, проте у 1980 р. знову засуджений до 15 років ув'язнення. Помер у таборі на Уралі. У 1989 р. перепоховапий у Києві.

Сушко Роман
н. 1894
п. 1944
Військовий і політичний діяч, полковник Січових Стрільців. У 1918–1920 рр.– активний учасник боротьби за українську державність. Співтворець УВО і її крайовий командир (1927–1930), декілька разів ув'язнений поляками. З 1930 р.– на еміграції, де розбудовував мережу ОУН. Після розколу – на боці А. Мельника. Вбитий у Львові.

Тарнавський Зенон
н. 1912
п. 1962
Письменник, журналіст і театральний діяч. У 30-х роках – співробітник газети "Українські вісті". У 1942–1944 рр.– керівник театру "Веселий Львів". З 1944 р.– на еміграції, де займався літературною, журналістською і театральною діяльністю.

Тарнавський Мирон
н. 1869
п. 1938
Генерал-четар УГА та її головнокомандуючий (1919 р.).

Тарнавський Василь
н. 1810
п. 1866
Етнограф і громадський діяч. Був близький до Кирило-Мефодіївського товариства. Вивчав стан і побут українського селянства. Переконаний противник кріпацтва. Був меценатом української культури.

Терлецький Остап
н. 1850
п. 1902
Галицький громадсько-політичний діяч, публіцист та літературознавець. Був одним з керівників нової радикальної течії народовців, прихильник М. Драгоманова. Заарештовувався разом з І. Франком за пропаганду соціалізму. Пізніше відійшов від громадського життя.

Тершаківець Гриць
н. 1877
п. 1958
Громадський і політичний селянський діяч. У 1918 р.– член Української Національної Ради і Трудового конгресу в Києві. У 1928–1938 рр.– посол до польського сейму. Член ЦК УНДО. Заарештований у 1939 р. більшовиками, 16 років пробув у радянських концтаборах.

Тетеря Павло
роки народження і смерті невідомі
Гетьман Правобережної України (1663–1665). З 1648 р.– полковий писар, з 1653 р.– переяславський полковник. Був у складі українського посольства в Москві у 1654 р. Ставши гетьманом, проводив політику на відрив України від Росії.

Тимошенко Степан
н. 1878, с.Шпотівка, Сумщина, Україна, Російська Імперія
п. 1972
Визначний вчений у галузі механіки. У 1919-1920 рр. -директор Інституту технічної механіки УАН. У 1920 р. емігрував до Югославії, де був професором Загребського політехнічного інституту. 1922 р. переїхав до США. У 1923-1927 рр. – науковий консультант компанії «Вестінгауз». У 1927-1936 рр. – професор Мічиганського, з 1936 р. – Стенфордського університетів. Автор понад 150 наукових праць. Відомий фундаментальними працями з опору матеріалів, теорії пружності та коливань в інженерній справі.

Тихий Олекса
н. 1927
п. 1985
Український патріот і правозахисник, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Автор ряду самвидавних праць. Був заарештований і ув'язнений. Помер у тюрмі.

Ткаченко Михайло
н. 1879
п. 1920
Політичний діяч, адвокат. Член РУП, згодом Спілки і УСДРП. У 1917 р.– член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар судових справ, а з березня 1918 р.– міністр внутрішніх справ УНР. Після розколу УСДРП (січень 1919 р.) очолював ліву "незалежну" фракцію.

Томашівський Степан
н. 1875
п. 1930
Історик, публіцист і політик. Був головою НТШ у 1913–1915 рр. У 1914–1918 рр.– член Бойової управи УСС. У 1919 р.– радник делегації ЗУНР на мирній конференції в Парижі. Член дипломатичної місії в Лондоні і Берліні. Автор ряду праць з історії української державності.

Трильовський Кирило
н. 1864
п. 1941
Громадсько-політичний діяч, основоположник і один із засновників Української радикальної партії, засновник "Січей", голова Бойової управи УСС, член Національної Ради ЗУНР.

Трувор
роки народження і смерті невідомі
Легендарний князь у Київській Русі. Згідно з літописним переказом, Трувор був братом Рюрика та Синеуса.

Туган-Барановський Михайло
н. 21 січня 1865, Солонім, Харківщина, Україна, Російська Імперія
п. 22 січня 1919, Одеса, Українська народна республіка
Перший східноєвропейський економіст, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл та напрямків. Його концепції стали підгрунтям, розробленої Дж.М.Кейнсом теорії прогнозування ринкової кон’юнктури, проведенні ефективної економічної політики. Доктор економіки (1899). Представник “легального марксизму”. Один із найяскравіших представників ліберального руху в Україні. Приймав участь у заснуванні Національної академії України. Міністр фінансів Української народної республіки (1917-1918). Головна праця – “Російська фабрика в минулому і сучасному” (1898).

Тутковський Павло
н. 1858, Липовець, Київщина, Ураїна, Російська Імперія
п. 1930
Видатний геолог та географ. У 1919-1930 рр. – голова Фізично-математичного відділу УАН. З 1926 р. – організатор і перший директор Науково-дослідного інституту геології. 1918-1921 рр. – голова природничої секції Українського наукового товариства в Києві. Внесок П.Тутковського в науку різнобічний. Він працював практично у всіх галузях науки про Землю. Всесвітню відомість йому принесли праці, присвячені питанням мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії, регіональній і динамічній геології, четвертинним відкладам і проблемам четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам, крає- і ландшафтознавству.

Федак Степан
н. 1861
п. 1937
Визначний громадський діяч. У 1918 р.– державний секретар харчових справ уряду ЗУНР. Активний член ряду громадських організацій в Західній Україні. Організував Комітет допомоги політичним в'язням, який очолював до кінця життя.

Феденко Панас
н. 1893
п. 1981
Політичний діяч, історик, публіцист. Член УСДРП, член Центральної Ради і Трудового конгресу. З 1921 р. на еміграції в Польщі, Празі та Мюнхені. Працював професором УВУ.

Фенцик Степан
н. 1892
п. 1945
Закарпатський культурний і політичний діяч русофільського і проугорського напряму. У 1938 р. став членом автономного уряду Карпатської України. У 1944 р. заарештований радянською владою і страчений.

Филипович Іван
н. 1872
п. 1943
Галицький кооперативний діяч. У 1922–1929 рр.– директор Ревізійного союзу українських кооперативів, згодом начальник його кооперативного відділу.

Франко Іван
н. 1856
п. 1916
Письменник, поет, учений, публіцист, громадський діяч. За пропаганду ідей вітчизняної революційної демократії зазнав переслідувань і арештів.

Франко Петро
н. 1890
п. 1941
Син І. Франка, четар УСС, льотчик, організатор авіаполку УГА. Працював учителем, з 1939 р.– викладач Львівського торгово-економічного інституту. У 1940 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР. У червні 1941 р. вивезений радянською владою зі Львова. Загинув при нез'ясованих обставинах.

Удовиченко Олександр
н. 1887
п. 1975
Військовий і громадський діяч, генерал Армії УНР. З жовтня 1917 р.– радник С. Петлюри. У 1918–1919 рр.– генеральний квартирмейстер Південно-західного фронту, командир дивізії. У 1927–1975 рр.– голова Товариства вояків УНР на еміграції.

Хвильовий Микола (справж. прізв. Фітільов)
н. 1893
п. 1933
Письменник. У своїх творах показав драматизм громадянської війни, піддавав критиці сталінські форми і методи будівництва соціалізму в духовному житті. За свої ідеї був звинувачений у націоналізмі.

Хмельницький Богдан
н. бл. 1595
п. 1657
Український державний діяч, полководець, дипломат. Гетьман України з 1648 р. Очолив повстання, яке поклало початок визвольній війні українського народу. Засновник української козацької держави, організатор її адміністративного управління.

Хмельницький Юрій
н. бл. 1641
п. 1685
Гетьман України в 1657, 1659–1663 рр. Син Б. Хмельницького. Перебував під впливом старшинських угруповань. Скинутий з гетьманства, постригся в ченці. У 1677 і 1685 рр. був проголошений "гетьманом України" як, підданий турецького султана, але незабаром страчений турками.

Холодний Микола
н. 1882, Тамбов, Російська Імперія
п. 1953
Знаменитий ботанік та мікробіолог. Автор понад 200 праць, присвячених різним питанням фізіології, анатомії та екології рослин, мікробіології та ґрунтознавства. Основоположник фітогормональної теорії тропізмів, що пояснює ростові рухи рослин. Майже одночасно і незалежно від М.Холодного аналогічні ідеї висловив і обґрунтував експериментальні дані голландський фітофізіолог Ф.Вент (1928р.). У світі відома як Гіпотеза Холодного-Вента. Іншим важливим внеском у науку М.Холодного була розробка проблеми летких органічних сполук атмосфери та з'ясування їх біологічної ролі.
Провів досліди з штучної стимуляції розвитку рослин, яку широко застосовують у сільськогосподарській практиці в усьому світі. Велику цінність становлять його дослідження з морфології та фізіології залізобактерій.

Храпливий Євген
н. 1898
п. 1949
Громадський діяч, агроном і кооператор, ідеолог і практик суспільної агрономії в Галичині. З 1928 р. – директор організації хліборобів "Сільський господар". Помер на еміграції.

Христюк Павло
н. 1880
п. 1941
Кооператор, політичний діяч і публіцист. Провідний член ЦК УПСР та Селянської спілки, член Центральної і Малої Рад, генеральний писар в уряді В. Винниченка. З 1919 р. на еміграції. У 1924 р. повернувся на Україну. Автор праць з історії революції на Україні. У 1931 р. заарештований. Помер на засланні.

Цегельський Лонгин
н. 1875
п. 1950
Адвокат, публіцист, діяч УНДП. Член Головної української ради, Бойової управи УСС. В період ЗУНР – член Національної Ради, державний секретар внутрішніх справ, з січня 1919 р.– керівник секретаріату зовнішніх зносин ЗО УНР. З 1920 р.– на еміграції.

Цертелев Микола
н. 1790
п. 1869
Фольклорист. Дослідник української народної поетичної творчості. Вперше опублікував зразки українських дум, записаних на Полтавщині.

Чарниш Василь
н. 1759
п. 1822
Учасник Полтавського патріотичного гуртка кін. XVIII– перш. чв. XIX ст., масон, був предводителем дворянства Полтавщини. Збирач історичних документів.

Чепа Андріян
н. 1760
п. бл. 1822
Колекціонер документів з історії України. Його колекцією користувалися М. Берлинський, Д. Бантиш-Каменський, Я. Маркевич. Свого наміру видати збірники матеріалів з історії Ураїни Чепа не здійснив. Більшість зібраних ним історичних документів загинула.

Чарнецький Іван
роки народження і смерті невідомі
Державний секретар праці і суспільної опіки в першому уряді ЗУНР.

Черняхівський Олександр
н. 1869
п. 1930
Член Братства тарасівців, лікар-гістолог. Репресований по справі СВУ.

Чехівський Володимир
н. 1876
п. 193?
Громадський, політичний і церковний діяч. У 1917 р.– член Центральної Ради, член ЦК УСДРП, голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР (ХІІ.1918–ІІ.1919), діяч УАПЦ, дорадник митрополита В. Лип-ківського. Засуджений до страти за інспірованим процесом СВУ у 1930 р., заміненим 10-річним ув'язненням.

Чечель Микола
н. 1891
п. 1937
П політичний діяч. Член ЦК УПСР, член і секретар Центральної Ради, співробітник М. Грушевського. У 1920–1924 рр.– на еміграції у Відні. У 1924 р. повернувся на Україну. Репресований.

Чижевський Дмитро
н. 1894, Олександрія, Україна, Російська Імперія
п. 18 квітня 1977, Гейдельбер, ФРН
Видатний учений-енциклопедист, культуролог, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст. Один із найвидатніших славістів останнього тридцятиліття XX століття, довголітній «патріарх» німецької славістики, останній її полігістор. Вищу освіту здобував у Петербурзькому (1911-13) та Київському (1914-19) ун-тах. 1921 року виїхав до Німеччини, де навчався в Гейдельберзькому та Фрейбурзькому ун-тах. З 1924 року викладає в Українському педагогічному інституті в Празі, а з 1929 - в Українському Вільному Ун-ті в Мюнхені. У 1949- 1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гейдельберзького університету (ФРН).

Чикаленко Євген
н. 1861
п. 1929
Визначний громадський діяч і публіцист. Був меценатом різних культурних починів, українських видань ("Нова громада", "Рада"). З 1920 р.– на еміграції в Австрії та Чехо-Словаччині. Автор спогадів та щоденника, які дають багатий матеріал до історії українського руху наприкінці XIX – на поч. XX ст.

Чорновіл Вячеслав
н. 1938
п. 1999
Літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації і національної дискримінації українського народу. Кілька разів ув'язнений за "антирадянську пропаганду" (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні. Один з ініціаторів створення Української гельсінської спілки. З 1990 р.– депутат Верховної Ради України. Голова Народного руху України. Загинув в автокатастрофі.

Чубинський Павло
н. 1839
п. 1884
Етнограф, фольклорист. За українофільську діяльність у 1862 р. був висланий до Архангельська. Зробив чималий внесок у розвиток української національної культури. Автор слів пісні-гімну "Ще не вмерла Україна".

Шаповал Микита
н. 1882
п. 1932
Політичний і громадський діяч, публіцист, соціолог, письменник. Один з організаторів і лідерів УПСР. У 1917 р.– член Центральної і Малої Рад, міністр пошт і телеграфу в уряді В. Винниченка У 1918 р.– голова Українського національного союзу. У 1919 р.– міністр земельних справ в уряді В. Чехівського. З 1919 р. в Галичині, а потім на еміграції. Автор ряду публіцистичних праць.

Шахрай Василь
рік н. невід.
п. 1919
Політичний діяч, член УСДРП, член Центральної Ради, згодом більшовицький діяч на Полтавщині. Комісар військових справ у Народному секретаріаті в Харкові. Відстоював самостійність України, критикував шовіністичну антиукраїнську політику більшовиків.

Шашкевич Маркіян
н. 1811
п. 1843
Письменник, культурно-громадський діяч. Зачинатель нової української літератури в Галичині. Очолив "Руську трійцю", ініціатор видання альманаху "Русалка Дністровая" (1837). Виступав за рівноправність української мови.

Швець Федір
н. 1882
п. 1940
Громадсько-політичний діяч, професор геології Київського університету, член ЦК Селянської спілки та УПСР. У 1918–1919 рр.– член Директорії УНР. З 1920 р.– на еміграції в Празі: професор УВУ та Українського педагогічного інституту їм. М. Драгоманова.

Шевченко Тарас
н. 1814
п. 1961
Український поет, художник, мислитель. Член Кирило-Мефодіївського товариства. Перебував на засланні в Оренбурзі (1847–1857). У творах на історичну тему поет показав боротьбу українського народу проти соціального й національ-ного поневолення. Стояв на позиціях державної самостійності України.

Шевчук Валерій
н. 1939
Письменник-шестидесятник, майстер психологічної прози, автор ряду літературознавчих та публіцистичних праць.

Шелухии Сергій
н. 1864
п. 1938
Правознавець, громадський і політичний діяч, письменник. Діяч УПСФ, член Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ в уряді В. Голубовича. В період гетьманату – голова делегації на переговорах з РРФСР. За Директорії – виконуючий обов'язки міністра юстиції в уряді В. Чехівського, член української делегації на мирній конференції в Парижі (1919 р.). З 1921 р.– на еміграції.

Шептицький Андрій (справж. ім'я – Роман-Марія-Олександр)
н. 1865
п. 1944
Митрополит Української греко-католицької церкви. Релігійно-церковна діяльність А. Шептицького оздоровила й зміцнила греко-католицьку церкву, а культурно-просвітницька діяльність була спрямована на піднесення моралі й духовності. Багато працював на просвітньому, гуманітарному, економічному, політичному полі. Меценат української культури.

Шмигельський Андрій
н. 1866
п. 1920
Посол до Галицького сейму в 1907–1913 рр., член президії Національної Ради ЗУНР, віце-президент ЗУНР.

Шраг Микола
н. 1894
п. 1968
Економіст, політичний діяч. Член ЦК УПСР, заступник голови Центральної Ради. У 1919 р.– радник Української дипломатичної місії у Будапешті. З 1919 р. на еміграції. У 1924 р. повернувся до УРСР, працював у Харкові. У 1931 р. заарештований і засланий. З 1952 р. працював у Харківському інституті народного господарства, з 1966 р. у Львівському політехнічному інституті.

Штейнгель Федір
н. 1870
п. 1946
Політичний і культурний діяч, дипломат. У 1906 р.– член І Державної Думи. Член ТУП. За гетьманату – посол у Берліні.

Шульгин Олександр
н. 1889
п. 1960
Політичний, громадський і науковий діяч. Член ТУГІ, а потім УПСФ. У 1917 р.– член Центральної Ради, генеральний секретар міжнаціональних справ. У 1918 р.– посол України в Болгарії. Член мирної делегації України в Парижі. Захищав інтереси і незалежність України. З 20-х років – на еміграції. Брав участь у емігрантських урядах УНР. Професор УВУ в Празі.

Шумський Олександр
н. 1810
п. 1946
Ідеолог українського національного відродження. У 1924–1927 рр.– нарком освіти України, багато уваги приділяв українізації. У 1927 р. був відкликаний з України, у 1933 р. звинувачений в участі в "Українській військовій організації" і засуджений на 10 років позбавлення волі.

Шумук Данило
н. 1914
Учасник українського руху опору, член Української гельсінської групи, колишній член КПЗУ, в'язень польських і німецьких концтаборів. У 1945 р. засуджений за участь в УПЛ до смертної кари, заміненої 20-річним ув'язненням. Перебував в ув'язненні до 1956 р. Знову ув'язнений у 1957–1967, 1972–1987 рр. У 1987 р. емігрував до Канади.

Шухевич Роман (псевдонім Тарас Чупринка)
н. 1907
п. 1950
Генерал-хорунжий. Входив до галицького крайового проводу ОУП. Дотримувався тактики революційних дій. З 1942 р.– головнокомандуючий УПА. Загинув у бою.

Шухевич Степан
н. 1877
п. 1945
Громадський і військовий діяч, отаман УСС (1914–1915), отаман УГА (1918–1919). Як адвокат, брав участь у багатьох політичних процесах.

Шухевич Юрій
н. 1933
Український політичний в'язень, син Романа Шухевича. Перебував в ув'язненні у 1948–1956 , 1958–1968, 1972–1988 рр. У 90-х роках став організатором Української національної асамблеї і Української національної самооборони.

Юрик Степан
н. 1868
п. 1937
Галицький політичний і громадський діяч, греко-католицький священик. Діяч УНДП, УНДО. У 1918–1919 рр.– член Національної Ради ЗУНР.

Юрій Львович
н. бл. 1250
п. 1308
Галицько-волинський князь, син Льва Даниловича. Князював у Хомщині і Підляшші. Після смерті батька об'єднав під своєю владою всі землі Галицько-волинського князівства. Домігся згоди константинопольської патріархії на утворення окремої галицької митрополії.

Ярослав Мудрий
н. 978
п. 1054
Державний діяч, князь Київської Русі, великий князь київський (з 1019 р.).

Ярослав Осмомисл
рік н. невід.
п. 1187
Князь галицький (1153–1187). За його князювання Галицьке князівство зміцніло, територія його розширилася.

Яців Дмитро
роки народження і смерті невідомі
Член спеціальної похідної групи Я. Стецька, яка 22 червня 1941 р. вирушила із Кракова на Україну з метою проголосити Акт відновлення Української держави.

Явориицький Дмитро
н. 1855
п. 1940
Історик, археолог, етнограф, лексикограф, письменник, найвизначніший дослідник історії українського козацтва.

Ярославна
роки народження і смерті невідомі
Дружина Ігоря Святославича (1151–1202), князя новгород-сіверського, згодом чернігівського, дочка Ярослава Осмомисла. Прославлена в "Слові о полку Ігоревім".