Новорічна фантасмагорія (з А. Галіча)

Новорічний бедлам, наче урвище за віражем:
Всі ще тільки заходять, а свічі загашено вже.
І в’їжджає на срібному блюді, як франт на “Пежо”,
Порося з паперовим воланом – небіжчик-піжон.

А негідник-піжон, що приніс його – шістка ще та –
відкриває боржом й господиню цілує в уста.
Розгнуздався, підлота, себе не тримає в руках…
Але стежать за ним троє з раціями в піджаках.

Але ж гарна яка господиня, чортиця мала!
Й мала купа уже, як годиться, довкола стола –
Дехто їсть, дехто п’є, хтось шукає пікантний сюжет…
І за десять хвилин шістка впився, мов авторитет.

Над його головою промови лунають гучні,
І, щоб панство розважити, тицьнуть гітару мені.
Та стривайте, братки, для пісень іще, звісно, не час:
Не допили ж бо й смажене ще не доїли курча.

От пан шістка бажає співати романс “Журавли” –
Та його троє хлопців поспати кудись завели.

І вже знову хтось п’є, хтось жере, хтось від сміху рида…
– Что за праздник без песни? – сусід спохмурнілий пита.

- Я хотел бы, товарищ, от имени всех попросить:
Не могли б вы, товарищ, нам что-нибудь изобразить?
І тоді я вкладуся на стіл, і на втіху стола,
Розсміявшись на кутні, у рота запхаю волан.

І вмостившися зручно, неначе крутій в “Шевроле”,
Я помчу, потечу, потону в поросячім желе.
Дуже смішно це буде, це викличе реготу сплеск,
Господиня ж лизне мене в лоба, як вдячний той пес.

Ну а шістка проспиться – й за витівки знову свої:
Мені ногу відтявши, подасть господині її…
Сипле сніг за вікном, за вікном біла хуга гуде,
Де повз білі берези лиш тінь однонога бреде.

Білим снігом, повз білі берези – й зникає з очей
У пітьмі петроградських, далеких, зимових ночей;
В тій ночі, коли снігом скрипливим, у лютий мороз
Не прийшов, а пішов – ми пізніше збагнули це – білий Христос.

На перелік віршів
На головну сторінку