Любов від Бога й любов без Бога

Бог є Любов. А чи справедливе зворотнє - любов є Бог? Це залежить від того, що ми розуміємо під любов'ю...

Кожній людині внутрішньо притаманно тягнутися до Бога, Творця - вгору та водночас углиб, відшукуючи єдности з Ним - у собі. З цього походить Віра, яку ми називаємо святою, і незбагненні чуда, що вона творить. Але, як не дивно, з цього ж походять і гіркий полин атеїзму, і облуда фанатизму, і багато інших неприємних речей. Це стається, коли потік духової жаги людини спрямовується, з усією потужністю, в хибне річище - і коїть багато лиха... Так само і з любов'ю: коли вона - від Бога, то їй усе підвладно, і для неї нема нічого неможливого. Та які ж гіркі плоди любови без Бога (чи, сказати б, поза Богом, попри Бога!) Але що то є - любов від Бога і любов поза Богом? Перше - то розуміння своїх стосунків з об'єктом любови (коханою людиною; Вітчизною; нацією; життєвим покликом і т.ін.) як засобу для реалізації єдности з Найвищим. Бо ж як інакше можемо наблизитись до Бога? Побачити Його нікому не дано; сягнути вершин духу в молитві або релігійному піднесенні - лише одиницям; а любов до когось чи до чогось притаманна кожному. А значить, і Бог може бути постійно поруч із нами в нашому житті, бо ж - Бог є Любов...

Що ж до любови без Бога, то, власне кажучи, такої не буває - але людина вигадує її, що не існує, і підкоряє їй своє життя. Тоді засіб стає метою, вторинне - первинним, кесареві віддається боже. Енергія, еманація такого почуття порушує щось у всесвітній гармонії. А всесвітня гармонія - не та річ, яку можна безкарно спотворювати. І швидко настає те, що можна назвати Божою карою - а можна й пояснити (для тих, хто уникає слова "Бог") як захід Природи щодо захисту й відновлення притаманної їй гармонії: людина втрачає те, на що була спрямована її "любов без Бога". Та жаль, навіть утративши, ми далеко не завжди шукаємо причину власних нещасть у собі...