Ох, тяжко, ох, тяжко
Любити бабусю стару...
Бабусю виносять. Сумує поріг.
Востаннє захлипали змучені двері.
До брами стривожений песик побіг,
Наляканий свідок домашніх мізерій.
За брамою авто, а в нім подушки
І сльози й валіза, і сльози у нім.
О часе невдячний, о часе важкий,
Відвозять бабусю в Старечий дім.
Ох, тяжко, ох, скрутно
Любити бабусю стару...
Легенько колеса удаль понеслись,
На світі немало збувається див.
Було це недавно, було і колись...
За брамою зігнутий песик завив.
Намарне він скиглив у буді всю ніч,
Намарне до брами наосліп летів...
Коли ж йому плакать було вже неміч,
Забрали бідаку в Собачий дім.
Ох, тяжко, ох, трудно
Любити бабусю стару...
"Нікому у домі заснути не дав
Цей пес, як на зло, голосний, дурнуватий.
А праці доволі у клопоті справ -
Кімнату бабусину час малювати".
Вже простору більше у домі оцім,
Хтось інший вже спить у кімнаті бабусі...
А песик, казали, у горі своїм
Не їв і не спав, помираючи в скрусі.
Ох, тяжко, ох, важко
Любити бабусю стару...
Недовго й бабуся турбот завдала,
Бо смерті немає у старості спину.
Над гробом заплакала внучка мала,
Сльозу упустивши, немов намистину.
А люди говорять, - у домі вже тім
Не чути ні слова, ні пісні бабусі.
З наруги над словом, упалий на дусі,
Мов пес у нещасті, поет скавулів.
Ох, тяжко, ох, тяжко
Любити бабусю стару...
Поклали бабусю у землю сиру.
