Держу кермо, спішу у край, що лісом
дише,
Терпіння панутине нетерпіння рве,
На зустріч лине світ, як марево живе,
На вітрі запашнім сонетами колише.
Мелодія дзвінка чуттями животворить,
І легко на душі, як в свято чарівне.
Ніщо думок гінких не зрушить, не
стряхне,
дорога до вершин веде їх і бадьорить.
Дивлюся в синю даль, шукаю краєвиду,
Того, що нагадав би журавлиний край:
Яри, шпилі, широкий шлях, у полі гай.
Он хмари вітровій безжалісно розкидав,
А я лечу, як з хлопцями давно в степах,
Ганяючи в траві на сірих скакунах.
