Так легко мріяти, писати,
Хоч все описано,
промріяно давно...
Вкривають землю срібні шати,
Гудуть вітри в моє вікно
Ой вітре, вітре, буревію,
Мій свідок збуджених доріг,
Світанок сонцем рожевіє,
Стражденний люд
нарешті переміг.
Журба і радість, і тривога -
Усе сплелося,
Розпливлося по степах.
Зайшла у кут сліпий дорога
Для тих, хто сіяв
і посіяв в серці страх.
Ой вітре, вітре, буревію,
Ти в мене найдорожчий гість.
Ти через гори, через море
вісті віяв,
Приніс мені жадану вість.
Я опустився на коліна,
До неба руки звів, моливсь.
Мені ввижалась, посміхалась
вільна Україна,
Мене вітала, мов питала:
"Чому ти, сину, так
так далеко заблудивсь?!"
