Прости мої задивлені зіниці,
Очей не можу відвести.
В якім краю родилась ти,
Душі моєї зваба і жар-птиця?
Не скажеш ти, не треба, не питаю,
Не той вже час, не ті літа.
Я вчора знов читав листа
Із світу див, з покинутого краю.
Кривих рядків сумні вечірні зорі
Збудили в серці спалах мрій.
Я б все віддав далекій їй,
Красуні цій, і немічній, і хворій.
Вона така, як ти, палка і юна...
Лиш не тепер, давно колись,
Світила нам небесна вись,
Стежки гаїв вкривала буйна руна.
Прости мої задивлені зіниці,
Очей не можу відвести.
Мов сестри ви, вона і ти,
Душі моєї зваби і жар-птиці.
9. 1. 1994
