Притулися плечем до біління берези
І вгамуй на хвилину боління турбот.
Хай опуститься спокій з небесних висот,
Від боління душі хай тебе протверезить.
Час краплиною зник у безжальнім безодні,
Скоро станеш у чергу під браму Петра.
Пролетіла у безвість звитяжна пора,
Втихомирились бурі, гарячі й холодні.
Не жалій, що не все, що так мало для Неї
Ти створив у блукання по світу чужім.
Вже вона неухильно будує свій Дім,
А ти в його вложив крихту сили своєї.
