Спить плакуча верба,
Тихий берег у цвіті п'янкому,
Теплі хвилі стрімкі
Виполощують камінь гулкий.
Плине даль голуба
У прозорому люстрі мілкому.
Давні рани щімкі
Будять жаль у душі палахкий.
Вітерець подихнув
І замовк у червневому морі.
Жовтий порох летить
На траву, на кущі, на полин.
Тишу птах сколихнув
І свій крик переніс у простори.
В'ється спогадів нить,
Випливає з душевних святинь.
А як вечір пахкий
Відрожевиться променем теплим
І заляже земля
На спочинок нічний у труді,
З неба глянуть зірки
Замережаним зводом піднебним,
Чути пісню здаля,
Голоси, голоси молоді.
І кругом метушня,
У траві витанцьовує чобіт.
Три музики бриньчать,
Вихилясом іде хоровід.
Це прадавня гульня,
Це не сон і не казка, не клопіт.
То цимбали бряжчать,
Де то ватри протоптано слід.
Вже вогонь палахтів,
Жодна пташка в ту нічку не спала.
Вже на хвилі вінки
Зачаровані пари кладуть
І, як звичай віків,
Вже купають Івана Купала.
Юний гул гомінкий
Я не можу, не можу забуть!
Прокидаюсь на мить
І не бачу верби золотої.
Кукабари верткі
Будять шпарко з задуми мене.
Поплавець вже тремтить,
Рветься рибка із вудки хисткої...
Евкаліпти гінкі
Пнуться в небо чуже і нудне.
