Очима вимовлю прощання, -
Його устами не прорік.
Яке тяжке оце розстанню,
Хоч я й змужнілий чоловік!
В цей час і сумно, і трагічно
Відчути в'ялість пружних рук.
Невже прощаємось навічно
В цілунку холоду, не мук?
Було: твої звабливі щічки
(О як я палко їх любив!)
І квіти ранні біля річки
Будили в серці диво з див.
Та не зірву я більше квітів,
Не зірвеш ти пахучих роз.
Весна на дворі, мила Ріто,
Для мене ж осінь і мороз.
