1 Василь Кочубей (1640-1708), генеральний суддя в
уряді гетьмана Мазепи, один із предків пізніших
графів. Історія твердить, що внук татарина Кучук-
Бея, прибувши на Україну на початку 17 століття,
прийняв православну віру й ім'я Андрія. Від нього
й почався рід Кочубеїв. Василь Кочубей був
генеральним писарем, а пізніше став генеральним
суддею. У 1700 році був найменований Москвою
"стольником", підписав донос на гетьмана
Самойловича, а в кінці зробив фатальний донос на
гетьмана Мазепу. На наказ Петра І, який не вірив
доносам на Мазепу, а їх було немало, був підданий
тортурам, а відтак страчений разом зі своїм
спільником Іскрою в селі Богданівні біля Білої
Церкви. Відомий в українській історії як донощик
і зрадник. Про його згадує Шевченко так:
Галагани і Киселі,
І Кочубеї - Ногаї, -
було добра того чимало!
Тридцять років тому відомий україн6ський
науковець літературознавець Юрій Шерех написав
слова, які ніколи не змогли б появитися в царській
чи більшовицькій "історіографії":
"Комплекс Кочубеївщини і тільки він
уможливив Москві здобувати чим раз більше
позицій в Україні. Розріст цього комплексу змусив
Мазепу до суворої конспірації, що не дала йому
змоги військово підготуватись до бою під
Полтавою. Бій під Полтавою виграв Росії не Петро
1, а українські кочубеї"
( Нові Дні" , ч.50. 1954, Канада)
2 Хутір - садиба за місто. Окрема садиба за містом
чи селом. Виселок. Одна садиба чи двір або й два,
три чи, навіть, більше. Іноді хутір за звичкою
називається невеличке село, що розрослось з
одного чи кількох дворів. В поемі "Полтава"
йдеться про окремі садиби чи двори Кочубея.
3 Кочубей мав декілька дочок. Одна з них була
дружиною Обидовського, небожа гетьмана Мазепи.
При цій нагоді зазначимо, що його дочка Мотря,
яку в поемі представлено під іменем Марія, таки
справді влюбилася була в гетьмана, одначе, ніколи
з ним не жила й не мала таких інтимних зв'язків,
як подано в поемі. На пораду Мазепи вона пішла в
монастир - стала черницею. Дальша її доля, після
Полтавської битви, мало відома.
4 Гетьман справді засилав своїх сватів до своєї
хрещениці, але йому було відмовлено
5 Легенда свідчить, що Мазепа написав декілька
пісень, які збереглися в народній пам'яті. У своєму
доносі Кочубей згадує одну патріотичну думу, яку
нібито написав Мазепа. Вона знаменита не тільки з
історичного погляду.
6 Бунчук і булава - символи гетьманської влади і
і гідності. Бунчук - слово турецького походження.
Це держак із золотою кулею, під якою підвішено
кінське волосся. Гетьман мав кілька бунчуків,
булаву ж тільки одну. Бунчуки несено перед
гетьманом у його виїздах та виходах та ставлено
перед гетьманським наметом. Булава - слово
українського походження. Це держак з металевою
кулею, оздобленою дорогоцінними самоцвітами, це
символ влади запорозьких кошових та гетьманів
України, це символ вла військової й державної.
Булава з'явилася в Україні в кам'яну добу, в
третьому тисячолітті до Р. Х. У кожну історичну
добу мінявся й матеріал, з якого вона робилася.
Куля була кам'яною і бронзовою, і металевою.
Кожен гетьман мав свою власну булаву. Робилася
вона з металу та срібла. На булаві Мазепи було
зображено його герб. На булаві Самойловича - його
монограма. Богдан Хмельницький мав не одну
булаву: одну срібну ( від польського короля), другу
в перлах та самоцвітах ( від турецького султана), а
третю - срібну з довгим текстом (від московського
царя). Відома є булава кошового отамана Сірка, що
зберігалася на Кубані, переживши московських
царів. 28 січня 1918 року перед нею було
проголошено незалежність Кубанської Народної
Республіки. Згодом кубанці вивезли її на
еміграцію. Булава була відома й у монгольських та
тюркських народів, а також у Польщі та Угорщині,
а ще в Німеччині, Франції та Італії. Але найбільше
вона була поширена в Україні, починаючи з
Кам'яної доби, по через бронзову добу до
історичної Козацької й кінчаючи занепадом
української та кубанської державності в 20 - му
столітті.
7 Читайте поему "Мазепа" англійського поета
Байрона у перекладі Олекси Веретенченка (Детройт,
1959)
8 Дорошенко - один з найвизначніших гетьманів
Козацької доби. Непримиренний ворог
московського панування.
9 Григорій Самойлович, син гетьмана Самойловича,
засланого в Сибір на початку царювання Петра І.
Гетьман Самойлович мав ще двох синів, Семена та
Якова, що були за чергою полковниками
Стародубським. Тут не ясно, про якого саме сина
йдеться в поемі "Полтава".
10 Семен Палій, фастівський полковник (1638-1710). Йому
підлягала територія, що охоплювала
Білоцерківщину й значну частину Правобережної
України, яка була на той час, через воєнну руїну,
безлюдною пустелею. Палій її заселив і скріпив.
Ні турки, ні поляки не наважувалися турбувати
Палія. Палій прагнув звільнити від поляків усе
Правобережжя й об'єднати його з Лівобережною
Україною, що була під рукою Мазепи. Одначе, на
його пропозицію про об'єднання гетьман Мазепа
не пішов, бо тому перешкоджала Москва.
Заносилося на війну. Польський король Август ІІ
був спільником Москви. З наказу Петра І Мазепа
йде на Правобережжя й скоро арештовує Палія,
який цього зовсім не сподівався, висилає його до
Москви, звідти він потрапляє в Сибір - на заслання.
А коли Мазепа з приходом Карла 12 в Україну
остаточно виявив свої наміри, Петро І звільняє
Палія з заслання й змушує його бути присутнім
при Полтавській баталії. І Палій, і Мазепа були
великими українськими патріотами, але трагедією
України в той час було те, що вони не об'єдналися
в боротьбі проти Августа й Петра. У 1704 році була
добра нагода разом з Карлом побити їх обох.
Московське військо тоді ще не було таке
вишколене, як у 1709 році.
Тут до речі навести початок поеми "Іржавець"
Тараса Шевченка.
Наробили колись шведи Одностайно стали
Великої слави: Та з Хвастовським
Утікали з Мазепою полковником
В Бендери з Полтави. Гетьмана єднали.
А за ними й Гордієнко, Не стреміли б списи в
Кошовий із Січі, стрісі,
Веде своїх недобитків У Петра, у свата,
Та плаче, ведучи, - Не втікали б із
Хортиці
Того плаче, що поради Славні небожата...
Не подала мати, ...Не плакала б Мати
Як пшениченьку пожати, Божа
Полтаву дістати?.. В Криму за Украйну...
Ой, пожали б, якби були
11 Кость Гордієнко - кошовий отаман запорозьких
козаків від 1701 року. У 1709 році підтримав
Мазепу в боротьбі проти Москви. Після поразки
під Полтавою організував переправу через Дніпро
біля Переволочної, уможливлюючи втечу Мазепи й
Карла до Бендер. Після смерти Мазепи Гордієнко
тримається нового гетьмана, Пилип Орлика, бере
участь у поході Орлика з татарами й Потоцьким на
Правобережну Україну, аж під Білу Церкву (1711).
Помер у Олешка 1733 року. О. Пушкін пише, що
Гордієнка було схоплено москалями й страчено в
час утечі до Бендер. Це не відповідає історичній
дійсності.
12 Двадцять тисяч козаків було запроторено до
Ляпляндії.
13 Мазепа в одному з листів докоряє Кочубейові, що
ним керує його жінка, горда й бундючна.
14 Іскра - полтавський полковник, спільник Кочубея.
Страчений разом з Кочубейом.
15 Єзуїт Заленський, княгиня Дульська та якийсь
болгарський архиєпископ були головними агентами
Мазепиної "зради". Останній у вигляді старця-
прохача ходив з Польщі в Україну, а з України в
Польщу - з донесеннями.
16 Так називалися маніфести гетьмана.
17 Пилип Орлик - генеральний писар, довірена особа
гетьмана Мазепи, Після смерти гетьмана, в 1910
році, стає гетьманом, визнаним Швецією та
Туреччиною. Робить кілька поважних спроб
воєнним наступом визволити Україну з польсько -
московської неволі, але не має повного щастя.
Помер в 1742 року в Ясах.
18 Булавин - ватажок повстання донських козаків
проти Москви.
19 Таємний секретар Шафіров і граф Головкін,
прихильники й оборонці Мазепи, вірили Мазепі й
боронили його. На них нападає тінь
відповідальності перед царем за "жах й суду страти
донощиків".
20 1705 року. Див. пояснення до " Історії Малоросії"
Бантиша - Камінського.
21 Під час невдалого походу на Крим Кази - Гирей
пропонував йому з'єднатися з ним для нападу на
московське військо.
22 У своїх листах він скаржився, що донощиків
тортурували занадто легко, й наполегливо вимагав
їхньої страти, порівнював себе з Сусанною,
безневинно оббреханою беззаконними старцями, а
графа Головкіна - з пророком Данилом.
23 Хутір Кочубея.
24 Кочубея, уже засудженого на смерть, тортур ували, як
пише Пушкін, у війську гетьмана. З відповідей
" нещасного" видно, що його допитувано за скарби, які
він приховав.
25 Військо на власному утриманні гетьмана.
26 Москалі в додатку до " Полтави" пишуть таке:
"Сильні заходи, застосовані Петром, з властивою для
нього спорістю й енергією, стримали Україну від
непослуху". Тут, насправді, йдеться тільки про
Гетьманщину, що в основному охоплювала лише
території Чернігівщини та Полтавщини, які були базою
влади гетьмана Мазепи. Далі вони пишуть: "1708
року, листопада 7-го числа, за указом царя, козаки, за
своїм звичаєм, вільними голосами вибирали (бо так цар
сказав! - примітка наша) на гетьмана стародубського
полковника Івана Скоропадського. 8-го числа прибули
до Глухова київський, чернігівський та
переяславський архиєпископи. А 9-го дня
проголосили прокляття Мазепі ці архиреї прилюдно;
того ж самого дня і персону (ляльку-манекен) того
"зрадника" (лапки наші) Мазепи винесли і, знявши
"кавалерію", що була натягнена на ту персону з бантом,
кинули в катівські руки, а кат, причепивши її до
шнура, тягнув вулицею на майдан, аж до шибениці, а
потім повісили".
27 Тоді ж у Глухові москалі четвертували
сердюцького полковника Чечеля, який довго,
уперто й завзято боронив гетьманську столицю
Батурин.
28 Король Карло 12 насправді вечеряв у короля
Августа 2, в Дрездені, безстрашно прорвавшись до
нього на переговори через ворожу територію без
ескорту.
29 - Ой, Ваша величносте! Бомба! - крикнув писар.
- А що є спільного між бомбою і листом, якого я
тобі диктую? Пиши! - спокійно сказав Карл.
(Цей випадок стався значно пізніше)
30 Однієї ночі Карл, особисто оглядаючи московський
табір, несподівано наїхав на донських козаків, що
сиділи біля вогню. Він поскакав просто до них і
застрілив одного козака власною рукою. Козаки
пустили по ньому кілька пострілів і ранили Карла в
ногу.
(Перекладено з книги "Історія Карла 12"
французького письменника Вольтера -
з її частини, що називається
"Московський імператор".)
31 Чіткі накази й дії князя Меншикова вирішили долю
головного бою на перед. Справа не тривала й двох
годин.
32 Переклад з "історії Карла 12" Вольтера:
"Московський імператор, відчуваючи велику
радість, приховати якої він і не пробував, приймав у
полі бою полонених, яких приводили до нього
товпою, і що хвилини питав: "А де ж мій брат
Карло?"... ...Тоді, взявши склянку вина, він сказав:
"За здоров'я моїх учителів у воєнному мистецтві!"
Реншільд спитав його, коли він ушанував таким
славним титулом. "Вас, панове шведські
генерали", - відповів цар. "В такому разі, - сказав
граф - ви дуже невдячні, коли так погано повелися
зі своїми вчителями".
33 Безголовні тіла Іскри й Кочубея були передані
рідним і похоронені в Київській Лаврі. Над їх
гробом вибито такий напис (подаю в перекладі на
сучасну українську мову):
Хто тут проходить, не чувши про нас, -
Не знає, що ми тут поховані,
Бо нам пристрасть і смерть веліли мовчати.
А за правду й вірність до Монарха нашу
Терпіння мерти випиймо чашу,
Через блуди Мазепи - вічно праві,
Посічені стали сокирою в голови,
Спочиваємо в сім місті матері Володарки,
Що дарує всім рабам своїм життя вічне.
Року 1708, місяця червня 15 дня, посічені серед Обозу
військового, за Білою Церквою на Борщагівці та
Ковшевім, благородний Василь Кочубей, суддя
генеральний; Іван Іскра, полковник полтавський.
Привезені тіла їхні до Києва й того ж таки
дня в лаврі святій Печерській на сім місті поховані".
1828
