Вранці у житнім куточку,
Де рудіють рогожі в ряд,
Породила сучка ладочком
Сімох рудуватих щенят.
До вечора вона їх ласкала,
Чесала вертким язиком,
І струмився сніжок підталий
Під теплим її животом.
А ввечері, коли кури
Обсідають свій куток,
Вийшов господар хмурий,
Всю сімейку поклав у мішок.
По заметах вона стрибала,
Ледь встигала бігти за ним.
І так довго, довго дрижала
Незамерзла вода, мов дим.
А коли волочилась додому,
Злизуючи піт збоків,
Увижався їй місяць над домом
Одним із її малюків.
В синяву неба лунко
Скавучала вона свій жах,
А місяць плинув вюнко
І зник за горбами в полях.
І глухо, немов від подачки,
Коли кинуть їй камінь на сміх,
Покотились очі собачі
Золотими зірками в сніг.
