-сучасника Рєпіна і Нарбута
Місто, закуте у брами і стіни небесні,
Звисло над прірвою, в просторі неба
нічного.
Хто його звісив? Спаситель чи месник?
Хто збудував його в темряві синій з
нічого?
З прірви, з безодні гора кам'яна височіє,
Лиже підніжжя пекельний вогонь
язиками,
Пнеться все вище, палає, небес не жаліє,
Скоро досягне і міста, і першої брами.
Камені муру міського вже полум'яніють,
Місто ж небесне не гине в бездимній
пожежі.
Брами високі стоять, ніби вічно німіють,
Темрява неба застигла в незрушній
мережі.
Змій огорнув у безодні ледь видне
підніжжя,
Тулуб огидний кільцем оперезує гору.
Паща зміїна, голодна на це дивовижжя,
Прагне поглинути місто, що вабить з
простору.
Янголи сурмлять у сурми тривогу над
містом,
Пильно у звиток згортають затьмарене
небо, -
Так сповіщають закінчення грішного
світу,
Так промовляють до люду, до мене, до
тебе.
Майстер не спав, все шукав, у шуканнях
посивів,
Поки ступив на дорогу, душі милостиву.
Пензель в руці невловимими рухами вивів
Гору, як блудницю світу, гидку й
нечестиву.
(Джерело: "Без грунту" В. Домонтовича)
