За морями моря,
За морями пустелі і гори,
А за ними зоря, недосяжна зоря
Сипле світло у сині простори.
Ночі рідної синь
Криє землю в блаженній покорі,
Ніби в казці химерних небесних святинь,
Губить сни над гаями прозорі.
А як ранок ясний,
А як ранок розбудить пташину,
Оживає земля, кличе шлях колісний
У дорогу невтомну людину.
У ярах очерет,
Очерет і лоза, і криниці,
Випинається річки в'юнкий силует
Там, де сонце снує багряниці.
За гаями гаї,
За гаями і хутір у гаї.
І мережаться згір'я верхи і краї,
Мов туман їм на груди лягає.
А за хутором даль,
А за хутором хутір і трави.
Далі степ (юна радість і пісня, і жаль)
Сиві крила навіки розправив.
Прийде вечір чи ніч,
Чи світанок проллється сльозою,
Линуть спомини, спомини линуть
навстріч,
Живлять душу стрімкою грозою.
І здається без них,
Що без них і життя вже немає...
Не вернутись до них із доріг мандрівних,
Не вернутись до рідних розмаїв.
198...
