Валі Барташ
Слова, слова... мов квіти запашні,
Мов спів пташок весною на світанку,
Мов чайки плач і зойки жалібні,
Живуть в душі моїй без перестанку.
Живу давно у світі чудасій,
Щодня мені дзвенить нерідна мова,
Коли ж вернусь надвечір в домик свій,
Звучить мені мелодія чудова.
Слов, слова... у них і шум лісів
Орлиний клик і степу гомін ранній.
Я б тут помер без милих рідних слів,
В них подих мій і перший і останній.
Слова, слова... мов блискавиця й грім,
Що хмари рве і котить гуркіт небом.
Нема, нема кінця словам моїм,
Вони мій світ, чужих мені не треба.
У вирі мрій, у вихорах століть
Кувалась ти, моя не тлінна мово,
В душі моїй твій пам'ятник стоїть -
Моя любов порання й вечорова.
Мої чуття і віра, і думки
Завжди летять до тебе, мов до краю.
З тобою я пройду у сі віки,
Найкраще їх відчую і пізнаю.
Слова, слова... вливаю віру в них,
Їх вічний дух невпинно зношу д' горі
По всіх чужих дорогах мандрівних,
По всіх світах, де з неба сяють зорі.
