Я ще живу. І мрію про мандрівку,
Про отчий край у сяєві заграв -
Побути хоч денечок серед трав,
Пройтись разок від Займища в Дмитрівку.
І так, аби ні звіра, ні людини
Не стріти на шляху, не вздріти там.
Я хочу з степом гомоніти сам,
Відчути дух козацької долини.
Тож не людей шукатиму в дорозі,
А птахів милих неба і землі,
Веселки в хмарах, блискавки у млі,
Ударів грому в збуреній тривозі.
Я лиш Миколу і Петра Малюту
Покличу із могил, бо як без них
Збагнути правду й кривду днів лихих,
Розлуку й смерть, немилосердну й люту?
Коли ж надія скресне в серці тужнім,
Теплінь повіє до моїх грудей,
Піду в село чи місто до людей
Зустріти їх і весело, і мужньо.
15.2. 1994
