Немічна, випали зуби,
Звиток років на рогах.
Бив її парубок грубий
На перегінних полях.
Серцеві страх не до шуму
(Миша в куточку гуля),
Думає болісну думу
Про білонове теля.
Вирвали в матері сина
(Перша утіха внівець!),
І на кілку, біля тину,
Шкуру тріпав вітерець.
Скоро, як вітер завиє,
Так, як і сина колій
Скрутить петлю їй на шиї
І поведе на забій.
Жалісно й тужно корові,
Все поховає земля...
Сниться їй біла діброва
І трав'янисті поля.
---------------------------------
Спить трава. Улюблена рівнина.
Свіжості свинцевої полин.
Аніяка інша батьківщина
В груди не ввіллє тепла хвилин.
Певно, в нас усіх подібна доля,
Мабуть без вагання скажуть всі:
"З нами радість, муки і сваволя -
Добре нам живеться на Русі".
Місяць скритно світло ллє заплинне,
Плачуть верби, шелестить гілля,
Та ніхто під оклик журавлиний
Не забуде предківські поля.
І тепер, коли помітним злетом
Долю зрушило життя стократ,
Все одно лишаюся поетом
Золотих і дерев'яних хат.
А вночі з тяжкою головою
Бачу, мовби сьльних ворогів, -
Юнь ненаша бризка новиною
На чоло галявин і лугів.
Та, затиснений в новій годині,
Пісню болем наливаю вщерть:
Дайте вмерти в рідній батьківщині,
Все любивши, тихо стрінуть смерть.
Сергій ЄСЕНІН - своєрідний, тонкий і аполітичний лірик першої
чверті двадцятого століття. Виходець із села, так і лишився вірним
його духові й звичаям, хоч і жив деякий час столичним життям чи,
одягнувшись у фрак, об'їздив міста Європи й Америки, безмірно пиячив
і так же безумно кохався в жінках. На жаль, його всесвітньо відома
історія кохання з американською танцівницею Айседорою Дункан
закінчилася трагічно. Їдучи в автомашині, вона не помітила, як її
довгий шарф опустився на колесо. Колесо натягнуло шарф до такої міри,
що задушило Айседору. Тяжко переживши смерть дружини, Єсенін, здається,
саме то їде в рідне село до матері, Яку він любив глибокою
синівською любов'ю. На той час його сестра вже стала активною
комсомолкою. Між ними відбулася коротка політична "розмова", в якій
Єсенін участи не взяв. На запитання сестри, чи він читав книги
марксистського толку, які вона поклала перед ним на стіл, Єсенін
відповів негативно. Про той випадок в одному зі своїх віршів поет
згадує так: " Ни при какой погоде я этих книг конечно не читал".
Не зважаючи на спорадичні спроби "іти в ногу з новою добою",
Єсенін лишився до кінця життя " останнім сільським поетом". Так і
не вжившись в нову добу, Єсенін на тридцятому році життя покінчив
самогубством. А може його "покінчили", - так, як його " покінчив"
життя самогубством справжній " трубадур революції" Володимир
Маяковський. Та не тільки він. Помер Єсенін у 1925 році.
