1
Ну, що ж! Прощай!
Чи знаєш, де відходиш?
Чиєму серцю шкодиш?
Куди веде відчай?
Я не скажу ні слова,
Поради не поможуть.
Нехай вітри ворожать -
Відсіється полова.
2
Життя трясеться вдаль
Гарбою на дорогах.
І губиться в тривогах
Минулого печаль.
Чи ж можна сполучить
Нитки, розірвані безжально?
Сумує песик і печально
Щоночі скавучить.
3
Вже третій день сльотаве небо
Дощем періщить і моє вікно.
Розрад твоїх мені не треба,
Тебе не треба вже давним - давно.
Ти не дзвони, не смій, не треба,
не стерплю слів твоїх, як злісних мух.
Мене розрадить промінь неба,
коли впаде на мій сумирний дух.
4
На дорозі нудьга
і авта.
Сіра сірятина дня.
Вітер берізку зібгав,
і нявка
слізно чуже котеня.
Десь шумить паротяг
і рветься
у сонцем засліплену даль,
скриньок вервечку простяг
і, здається, -
тягне у простір печаль.
5
Тут я і сон,
трава, солома.
А вітер - брат
цілує кущ.
Чимдуж
і ночі цвіркун
траву стриже,
тріщить, лящить.
Мій зір спочив,
де косоріг прорізав вовну.
Мій дім -
краєчок світу,
а небо -
жаль над світом.
6
Минулись дальні ворожнечі,
настала щонайкраща з тиш.
Чому ж минає тихий вечір,
а ти мовчиш,
мовчиш,
мовчиш?
7
Тиша знесилює слух,
стукає болісно в скроні,
прагнуть обличчя долоні
і невпокорений дух.
Тягнеться полозом ніч,
тіні товчуться до ранку,
щойно на сірім світанку
сон прилягає до віч.
Падаю в зоряний світ,
милуюсь видом русалки.
Очі, мов ніжні фіялки,
світять крізь мороки літ.
8
Добрий вітре,
бий, бий,
мене не жалій,
приведи, доведи
мене до мене,
щоб я прозрів
і став самим,
самим собою.
Усе так просто,
легко,
неможливо.
9
Відлітають літа... і на сонці зоріють
багряно,
відпливає життя, та ніколи не був я
старим.
Мої мрії, надії, розпуки, незгоєні рани
Скоро вкриє туман, та помру я в душі
молодим.
10
Моя зоря не згасне у віках,
а де вона, про те спитай у вітру.
Я сльози їй рукою витру -
нехай засяє у степах.
----------------
