Іржавим листом подихнула осінь,
Прикрила рани голої землі.
І плаче небо, вилива жалі,
Спускає з хмари милостиві коси.
Хтось їде збайдужілий через гори,
Розрізує дорога сонний ліс,
Свистять спросоння бризки з-під коліс,
Колишуть корпус ворушкі ресори.
Буває так, Що руки неслухняні
Скерують авто у глибокий рів,
Як чорт веткий мотора перегрів
Чи крутонуть колеса, наче п'яні.
А небо плаче, жалібно ридає...
Як густо сльози падають в траву!
Обнімуть діти матір і вдову,
І буде горе чорне і безкрає...
