Весна надворі. Сонце. Квіти.
Літають легко сизі голубі.
В цей день не плакати, - радіти,
Забути давні спалахи журби.
Голубка сіла на вершечок
Старого дуба. Голуб-молодець
Смикнув її крила краєчок,
Бо був пташиних любощів знавець.
ГОЛУБИ
Знайшла голубка порятунок
В траві густій. А голуб-чародій
Погнавсь за нею і цілунок
Вліпив голубці в дзьоба, мов бабій.
А потім грались і вертілись,
Дзьобами міцно зціпившись в одно,
Злітали, гнались, знову всілись,
Немов любилися давним-давно.
Я вірш оцей пишу, бо бачив,
Як раптом тінь хитнулася в вікні.
Лилися слізоньки гарячі
На щоки їй, - здавалося мені.
В житті буває гірко, милі друзі,
Недоля людська всьому голова.
А тут, зігнувшись в горі й тузі,
Навзрид в подушку плакала вдова.
