Родився хлопчик, виростав
З відкритими очима.
І виріс, сильним став,
З широкими плечима.
Коли у світ він вирушав,
Шукав добра і дива,
З очей світилася душа
Правдива, незрадлива.
З людьми бідака ще не знавсь,
Що думав, сміло мовив, -
Аж світ широкий здивувавсь
І звів на лоба брови:
Звідкіль з'явився цей дивак,
Що в правду щиро вірить?
І щоб навчився жити як,
Заслали до Сибіру.
А він і далі боронив
Пречисту правду щиру,
Та вже не мав у світі див
Ні спокою, ні миру.
Минуло може десять див
Ні спокою, ні миру.
Минуло може десять літ,
Вернувся він додому.
Привіз задавнений бронхіт
І голову свідому.
А потім віку доживав
З нещирими очима,
Носив спорожнений рукав
З опалими плечима.
5. 8. 1989
