Напровесні, напровесні
Любов знайшла вдова.
А він - чудовий, совісний,
Розумна голова.
А він приходив радісний,
Сердечно цілував.
Сміялись люди заздрісні
І плакала вдова.
Чи він повірив нашептам,
Чи совість забував?
Бо мовби, якось, начебто
Ще й іншу пригортав.
А як згубила листячко
Осіння вже пора,
Він дарував намистечко
І на бандурі грав.
І слухала бандурочку
Не друга удова,
А третя, дивна дурочка,
На ніженьку крива.
Хапком на другу провесну
Четверту покохав,
Такий бо ніжний, совісний,
Охочий до забав.
Та раптом щось завадило,
Боліла голова.
На п'ятій щастя зрадило,
Бо зрадила вдова.
24. 7. 1989
