Дай-но руку легку,
Притулися плечем до плеча.
І ми підемо в даль
І згадаємо давню весну...
Ту весну палахку,
Коли острах світився в очах
І Згорьований жаль
Нам натягував нерви в струну.
Тихий жаль пам'ятний,
коли ми проминали межу,
Вже останню межу,
У незнаний, нескорений світ.
Небосхил гуркіт ний
Перетворював небо в іржу,
Коли мову чужу
Ми почули з-за чеських воріт.
Все добро на плечі,
На ногах, у руці повсякчас.
У печері, в норі,
У проваллі минали біду,
Бо чи в день, чи вночі
Чорні круки летіли на нас,
Каригідні звірі
Гострим нюхом ішли по сліду.
Все минуло, пройшло
У перекотах грому і гроз.
Нас дорога вела
У найдальший від кореня край.
І все лихо і зло
У матюччях ворожих погроз,
Як невдачна хула,
Димом в небо пішло, мов курай.
І не згасла зоря
Золотих, невпокорених мрій.
Плине даль голуба
У країну дніпрових вітрів.
На вітрах догоря,
Як предтеча звитяг і надій,
Сто ворожа злоба,
Сто ворожий, запечений гнів.
